Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
До них у Північній Палестині вже багато століть жили нащадки гіксів, скіфів, троянців, сарматів, що приходили сюди з Припонтиди ще раніше. Тут багато міст і селищ з «руськими» назвами (Скіфополь, Рама), та й назва ріки Йордан запозичена в однієї з річок Дніпровського басейну. Фактично Палестина являла собою клаптеву ковдру. Головними тут були три провінції: Іудея, Самарія і Галілея. Вони мали статус автономних національних одиниць (між ними іноді навіть спалахувала національна ворожнеча), хоча політично це була єдина ізраїльська держава. Причому галілеяни настільки не вписувалися в Ізраїль, що цар Соломон віддає їх (20 міст землі Галілейської) Хіраму — язичницькому царю Тиру. Але і Хіраму ці міста не сподобались — не вписувалися вони в поганську Фінікію, бо життя в них відрізнялося високою духовністю [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 750. Тут, до речі, можна було б звинуватити західних істориків у підтасуванні фактів. Вони твердять, що Галілею заснували галли, що прийшли з Західної Європи в. часи римських завоювань. Біблія ж говорить, що Галілея вже існувала в часи Соломона, тобто 900 років до н. е. Вона формувалася ще в троянські часи і підживлювали її ті ж «етнічні соки», що й Трою, а саме: галли — кельти — скіфи—сармати, що рухалися з Північної Припонтиди. У галіленському — зовсім специфічному для Палестини — духовному середовищі і дозрівали передумови народження Вчителя. Звичайно, перші архаїчні галли не ті галілеяни, з яких походив Христос, його найближче оточення. Минуло як-не-як багато часу. Але духовне начало багато в чому збереглося і передалося у спадок]. І це цілком закономірно. Адже Галілея славилася своїми знаменитими друїдами — великими жерцями і великими провидцями. Ще й досі галілейські (друїдські) гороскопи, пророцтва дуже поціновуються не тільки на Сході, а й в Європі.
Існує версія, що духовність і вчення придніпровського Гелона (містичної столиці — святилища скіфів-сколотів, про яку пише Геродот) і всього Трипілля були передані палестинським єсеям (громаді, до якої належали батьки Пресвятої Богородиці і в якій виховувався Ісус Христос). Галілея спочатку була ніби діаспорою Галичини і Борисфенії.
Ця обставина, до речі, і ускладнила становище Ісуса Хряста в Ізраїлі, особливо в Єрусалимі: його вважали іноплемінником і навіть расове неповноцінним. Коли «чистокровні євреї кричали Пилатові: «Розіпни його!», ними якоюсь мірою рухало почуття патріотизму (ти ба, іноплемінник оголошує себе царем іудеїв!). А заступається за Христа дружина Пилата — галілеянка.
Гітлерівські ідеологи могли б цю обставину взяти на озброєння: гоніння на євреїв і католицьку церкву (остання започатковується апостолом Павлом — єдиним євреєм серед апостолів) могли освячуватися ім'ям самого Ісуса Христа, який потерпав від іудеїв. Але… У цьому «але» криється суть. Хто такі галілеяни? Гітлерівські «фахівці» кожного разу виявляли, що це східне відгалуження галлів (кельтів), які генетично пов'язані з племенами Північної Припонтиди. Тобто доєврейське населення Палестини становили нащадки гіксів і сколотів, що ходили в Єгипет через Палестину. Виявляється, ось куди сягає коріння народу, який дав світу божественну (в буквальному значенні) Особистість і цілий сонм святих. Це з одного боку. А з другого, ці ж галілеяни в середині І століття н. е. пішли на північ. Адже відомо, що після галілейського повстання у 66 році н. е. римляни вирішили стерти навіть пам'ять про непокірних назареїв і галілеян. Вони перейменували галілейські топоніми і самий етнос, давши йому ім'я, похідне від тодішнього римського імператора Тиберія: тиверці, Тувал. Вигнані зі своєї батьківщини, галілеяни (тиверці, Тувал) мігрували, як вже згадувалося, у Малу Азію (в основному в етнічно близьку їм Каппадокію), а звідти на ріки Дністер, Буг, Дніпро. Тут, асимілювавшись з аборигенами (нащадками кельтів і кіммерійців), вони створили Тиверію — об'єднання племен, що входило до антського союзу слов'ян. Тиверія позначена на старих мапах Подніпров'я.
За біблійною етнологією, чисельність і питома вага зайшлих у корінному населенні країни можуть бути невеликими, а проте достатніми для домінуючого впливу на весь етнос та його історію. Тиверці були меншиною на землях Північної Припонтиди. Але їхній духовний вплив визначив склад усього племінного союзу. І після розпаду антського (праслов’янського) об'єднання тиверці створили етнічну основу для формування Галичини, що стала українським сакралом.