Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Вона проходить до спальні й дивиться на портрет Софі Лефевр. Як завжди, Софі зустрічає її прямим поглядом. От тільки сьогодні вона вже не виглядає незворушною чи зарозумілою. Сьогодні Лів здається, що за виразом обличчя Софі ховається раніше не помічений життєвий досвід.
«Що з тобою сталося, Софі?»
Вона давно знала, що рано чи пізно їй доведеться прийняти це рішення. Мабуть, знала завжди. І все одно почувається зрадницею.
Вона швидко гортає телефонну книгу, знімає слухавку і набирає номер.
— Алло? Це агент із продажу нерухомості?
-То коли, ви кажете, зникла ваша картина?
— У 1941-му. Може, в 1942-му. Важко сказати, тому що, бачте, всі, хто мав до цього стосунок, померли, — білявка невесело сміється.
— Так, ви казали. А чи можете ви дати повний опис картини?
Жінка підштовхує до нього теку, що лежить на столі.
— Це все, що ми маємо. Більшість фактів викладено в листі, який я надсилала вам у листопаді.
Пол гортає документи, намагаючись пригадати деталі.
— Отже, ви виявили її в картинній галереї в Амстердамі. І ви першою вийшли на контакт…
У двері стукає Міріам і заходить із двома порціями кави. Він чекає, поки дівчина розставляє чашки і, винувато кивнувши, задкує до дверей. Наче в чомусь схибила. Самими губами він промовляє «дякую». Дівчина кривиться у відповідь.
— Так, я надіслала їм листа. Що ви думаєте про її вартість?
— Перепрошую?
— Як гадаєте, скільки вона коштує?
Пол відриває погляд від своїх записів. Жінка сидить, відкинувшись у кріслі. У неї вродливе обличчя, шкіра чиста й пружна, ще не позначена першими проявами старіння. Та водночас він помічає, що її обличчя начисто позбавлене емоцій — так, ніби вона змалку привчилася ховати свої почуття. Чи, може, річ у ботоксі. Пол крадькома дивиться на її пишне волосся: Лів миттєво збагнула б, чи воно справді її.
— Адже за Кандинського можна виручити кругленьку суму, так? Принаймні мій чоловік так каже.
Пол ретельно добирає слова.
— Що ж, це справді так — якщо можна довести, що картина належить вам. Але поки що рано про це казати. Чи не могли б ми повернутися до питання власності? Ви маєте які-небудь свідчення щодо того, де було придбано картину?
— Ну, мій дідусь дружив з Кандинським.
— Гаразд, — він надпиває каву. — Чи маєте ви яке-небудь документальне підтвердження?
Вона виглядає спантеличеною.
— Фотографії? Листи? Письмові згадки про те, що вони були друзями?
— О, ні. Але моя бабуся частенько згадувала про це.
— Вона ще жива?
— Ні. Я писала про це в листі.
— Перепрошую. Як звали вашого дідуся?
— Антон Перовський, — вимовляючи прізвище, вона виразно вказує на нотатки в його руках.
— Хто-небудь серед живих членів родини може знати про це?
— Ні.
— Вам відомо, чи картина коли-небудь виставлялася?
— Ні.
Він знав, що починати рекламну кампанію — велика помилка, що вона неодмінно обернеться ось такими дурнуватими зверненнями. Але Джейні наполягла. «Ми маємо бути проактивними, — казала вона, невідомо звідки набравшись менеджерського сленгу. — Маємо стабілізувати нашу частку на ринку послуг, зміцнити нашу репутацію. Ми повинні бути скрізь на цьому ринку, охопити його повністю». Вона склала список усіх пошукових компаній-конкурентів і запропонувала відправити до них Міріам під виглядом клієнтки, аби розвідати їхні методи роботи. Пол заявив, що це божевілля, але вона й вухом не вела.
— Ви робили первинні дослідження історії цієї картини? Через Гугл? Книги про живопис?
— Ні. Я вважала, що за це вам і платитиму. Ви ж найкращі у вашій справі, так? Ви знайшли цю картину Лефевра, — вона закидає ногу на ногу і дивиться на годинник. — Як довго тривають такі справи?
— Ну, це так одразу не скажеш. Деякі можна узгодити досить швидко, маючи на руках документи щодо історії та походження картини. Інші можуть тривати роками. Упевнений, ви чули, що сам лише судовий процес може коштувати дуже дорого. Тож я б радив вам не поспішати.
— А ви працюєте на комісійних засадах?
— Буває по-різному, але так, ми беремо невеликий відсоток від остаточно розрахованої вартості. І ми маємо внутрішній юридичний відділ, — він продовжує продивлятися зміст теки. У ній нічого немає, крім кількох фотографій картини та письмового свідчення за підписом Антона Перовського, у якому той стверджує, що Кандинський подарував йому картину в 1938 році. У 1941-му їх було виселено з будинку, і вони ніколи більше її не бачили. Є також лист від німецького уряду про визнання позову. Є лист із «Рейксмузеуму» в Амстердамі, автори якого чемно відхиляють претензію, стверджуючи, що картина перебуває в їхній власності. Занадто тонкий кістяк для формування позову.