Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Це лише відверті вияви осуду. Є й менш очевидні наслідки ще не завершеного судового процесу. Сусіди більше не кажуть їй привітних слів, лише кивають, проходячи повз неї, і дивляться на взуття. Відколи про справу написали в газетах, ніхто більше нікуди її не запрошує — ані на вечерю, ані на закритий показ, ані на жоден з архітектурних заходів, куди її зазвичай кликали, навіть якщо вона відмовлялася. Спочатку все це здавалося збігом обставин. Тепер же Лів починає розуміти, що до чого.
Щодня журналісти рапортують про її зовнішній вигляд, описуючи її як «пригнічену», іноді «стриману» і завжди як «білявку». Їхні апетити до кожної деталі справи просто невичерпні. Вона не знає, чи намагався хтось зв’язатися з нею, щоб отримати коментар: її телефон уже багато днів вимкнено.
Уздовж переповнених лав вона дивиться на Лефеврів, на чиїх закритих обличчях, здається, назавжди застигли вирази стриманої ворожості, незмінні з першого дня. Вона питає себе, що відчувають ці люди, коли чують, як Софі була відкинута родиною, самотня, без любові. Чи змінили вони ставлення до неї хоч трохи? Чи взагалі не помічають її присутності в цій справі — лише грошові знаки?
Пол щодня сидить на далекому кінці лави. Лів не дивиться на нього, але відчуває його присутність, наче електричний імпульс.
Слово бере Крістофер Дженкс. Зараз, каже він, суду буде надано останній доказ того, що «Дівчина, яку ти покинув» насправді є краденим твором мистецтва. Справа незвичайна, каже він, і розслідування цієї справи дозволяє стверджувати, що картину було привласнено у брудний спосіб, і не один раз, а двічі. І знову Лів не може не здригнутися на слові «брудний».
— Теперішні власники картини, подружжя Голстонів, придбали її зі спадку особи на ім’я Луанн Бейкер. Відома як «безстрашна міс Бейкер», у 1945 році вона була військовим репортером, однією з небагатьох жінок у цій професії. Уривки з тогочасних газет «Нью-Йорк Реджистер» свідчать про її присутність у Дахау наприкінці Другої світової війни. Вони дають яскравий опис її роботи в той час, як союзні війська звільняли табір.
Лів спостерігає за чоловіками-репортерами, які уважно записують.
— Тема Другої світової, — прошепотів Генрі, коли вони зайняли місця. — Преса обожнює нацистів.
Два дні тому вона могла присягнутися, що двоє з них замість роботи грали в «шибеницю».
— Один із цих фрагментів докладно розповідає, як під час звільнення міз Бейкер провела день на величезному складі, відомому як збірний пункт, улаштованому в колишній резиденції нацистів біля Мюнхена, де американські війська зберігали вилучені твори мистецтва, — він розповідає історію ще однієї репортерки, якій подарували картину на знак подяки за допомогу військам союзників. Ця картина стала об’єктом окремого позову і відтоді повернулася до своїх початкових власників.
Генрі ледь помітно хитає головою.
— Мілорде, я готовий надати копії газетної статті, датованої шостим листопада 1945 року, під заголовком «Як я стала комендантом Берхтесґадену», що, як ми стверджуємо, демонструє, яким чином Луанн Бейкер, скромна репортерка, в досить нетрадиційний спосіб заволоділа твором сучасного мистецтва.
Судова зала стихає, і журналісти нахиляються вперед, тримаючи ручки з блокнотами напоготові. Крістофер Дженкс починає зачитувати:
Військові часи змушують бути готовою до безлічі речей. Але навряд чи щось готувало мене до дня, коли я опинилася в ролі коменданта Берхтесґадену, на сторожі Ґерінґової колекції крадених творів мистецтва вартістю в сто мільйонів доларів.
Крізь роки до них долинає голос молодої репортерки, сміливої та здібної. Разом із «Screaming Eagles»[73] вона висаджується на Омаха-Біч. Разом із ними селиться поблизу Мюнхена. Вона занотовує думки молодих солдатів, які ніколи раніше не покидали рідного дому. Розповідає, як вони палять, як хизуються один перед одним, приховуючи потаємний сум. А одного дня війська на її очах шикуються і прямують до табору військовополонених за кілька миль звідти, а вона залишається відповідальною, маючи у своєму розпорядженні лише двох морських піхотинців і пожежну машину. «Армія Сполучених Штатів не могла допустити навіть можливості будь-якого інциденту, доки під її наглядом перебувають такі скарби». Вона розповідає про явну пристрасть Ґерінґа до мистецтва, про очевидні свідоцтва систематичного багаторічного грабунку, заховані в цих стінах, і про те, яке полегшення вона відчула, коли американська армія нарешті повернулася, звільнивши її від відповідальності за всі ці скарби.
А тоді Крістофер Дженкс робить паузу.
73
Неофіційна назва 101-ї повітряно-десантної дивізії США, яка брала участь у військових операціях у Європі в часи Другої світової війни.