Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Обидва розглянуті напрямки з концентрацією цікавих археологічних пам’яток дають змогу стверджувати, що феодалізація і тісно пов’язана з нею християнізація в цьому регіоні Південної Русі йшли передусім по окраїнах «Руської землі». І тільки пізніше, коли були «взяті в лещата» внутрішні райони розселення літописних сіверян, почалося планомірне одержавлення всієї території. Можна припустити, що наприкінці X ст. місцева знать південноруських земель остаточно перейшла на бік центральної влади. Цікаво у зв’язку з цим, що біля с. Камка в околицях Новгорода-Сіверського два поховання зі зброєю (тобто дружинні) було виявлено на рівні давнього горизонту. Факт захоронення на рубежі двох тисячоліть за місцевими сіверянськими традиціями підтверджує якраз думку про перехід автохтонної верхівки у підпорядкування Києва в часи остаточного одержавлення внутрішніх районів Дніпровського Лівобережжя.
Переходячи до розгляду археологічних пам’яток цього часу на території від правого берега Дніпра до Карпат, згадаємо ще раз літописний Пліснеськ, де зафіксовано сліди перебування контингенту військової дружини Святослава Ігоровича. Це й не дивно. Адже територія Прикарпаття відігравала важливу роль у протистоянні давньоруської, давньопольської та давньочеської держав. Згадане місто, розміщене у верхів’ях Західного Бугу, Стиру і Серету (зв’язаних з Віслою, Прип’яттю, Дністром), було важливим стратегічним пунктом. Не випадково воно мало 9 ліній укріплень. Слід, зокрема, звернути увагу на той факт, що територіальні завоювання Болеслава Хороброго доходили, але не поширювались на землі у верхів’ях Західного Бугу[583]. Можливо, польського зверхника було спинено саме силами згаданого гарнізону. Матеріали цієї пам’ятки вказують на певні контакти із землями сучасних Чехії і Словаччини: в кількох курганах виявлено золоті пластини, вкладені в рот померлим (своєрідний «обол мертвого»). Такий звичай спостерігається лише на великоморавських могильниках (Нехвалин біля Кийова, Микульчиці). Мабуть, звідти він і був запозичений населенням східнослов’янського регіону, але не отримав поширення.
Сліди протистояння Русі, Польщі та Чехії знаходимо й на території розміщених дещо північніше літописних Червенських градів та «гірської країни Перемишльської», де, як зазначав О. М. Насонов, на час приходу «руського» панування вже існували міста з місцевим правлячим класом феодалів, що об’єднали під своєю владою певну територію, населену східними слов’янами. Чеський вплив на Малопольщу здійснювався ще й у 60—80-і роки X ст., він також поширився на західні рубежі східнослов’янської ойкумени. Про певний польський вплив свідчить сама назва Перемишля — від династії Пржемисловичів (найменування з’явилось, можливо, за часів Болеслава II). Від імені Братислава (чеського князя початку X ст.) походить назва міста Вроцлава[584].
Та після багатьох сутичок і конфліктів X—XI ст. регіон поступово, але безповоротно, переходить під владу Києва. Вплив столиці Русі тут прослідковувався археологічно гірше, ніж на Лівобережжі Дніпра, але все ж можна говорити, що основний його напрям охоплював згадані південно-західні центри: Коростень, Овруч, Пересопницю, Дорогобуж, що розміщені на територіях сучасних Житомирської та Рівненської областей.
Глава 3
Князювання Володимира Святославича
Логічне завершення політика давньоруських князів IX—X ст. отримала за часів правління Володимира — позашлюбного сина князя Святослава і ключниці Ольги Малуші (дочки Малка Любечанина). Через таке походження Володимира в молодому віці нерідко називали «робичичем», «холопищем». Але батько не цурався сина і посадив його на княжий стіл у Новгороді Великому, де до цього певний час правив сам. Під час військового конфлікту 977 р. Ярополк убив свого брата Олега, а після збройних сутичок і сам загинув у м. Родні (біля сучасного Канева) від рук Володимирових слуг. З 980 р., як свідчить літопис, «нача княжити Володимеръ в Киевѣ единъ». Ставши великим князем (980—1015), Володимир розгорнув енергійну діяльність, спрямовану на зміцнення країни і проявив себе як визначний державний діяч. За його правління Русь утвердилась як одна з розвинутих країн середньовічної Європи.
583
Королюк В. Д. Древнепольское государство. — М., 1957. — С. 160, 161.
584
Исаевич Я. Д. «Грады Червенские» и Перемышльская земля в политических взаимоотношениях между восточными и западными славянами (конец XI — начало XII в.) // Исследования по истории славянских и балканских народов эпохи средневековья. — М., 1972. — С. 118, 119.