Рукопис, знайдений у Сараґосі

Однак розлучення не було повним. Мати регулярно діставала листи від свого чоловіка і так же регулярно йому відповідала. Два рази вона відвідувала його в Мадриді, але серце його було для неї закрите раз і назавжди. Маркіза мала ніжну душу, яка потребувала любові, тому всю свою прив’язаність вона віддала батькові, і це почуття, яке сягало мало не екзальтації, дещо пом’якшувало гіркоту її довгих страждань.

Щодо мене, то мені важко окреслити почуття, які виявляла до мене мати. Вона, без сумніву, любила мене, але можна було сказати, що вона боїться скеровувати моє життя. Вона не тільки нічому мене не навчала, але навіть порадити нічого мені не наважувалась; одне слово, якщо мені дозволено буде так сказати, зійшовши з дороги цноти, вона не почувалася гідною виховувати доньку. Занедбаність, яку я відчувала з перших років життя, мабуть, позбавило б мене блага доброго виховання, якби зі мною не було Хіральди, спершу годувальниці, а потім моєї дуеньї. Ти бачив її, знаєш, що душа в неї сильна, а розум дуже розвинений. Вона зробила все, щоб запевнити мені щастя в майбутньому, але невблаганна доля обманула її надії.

Педро Ґірона, чоловіка моєї годувальниці, знали як людину енергійну, але з поганим характером. Змушений покинути Іспанію, він поплив до Америки й не давав про себе ніяких звісток. Хіральда мала з ним тільки одного сина, який був моїм молочним братом. Це дитя було надзвичайно вродливим, тому його і назвали Ермосіто[38]. Нещасний недовго втішався життям і цим іменем. Нас годували одні груди, і часто ми лежали в тій самій колисці. Наша дружба зростала аж до сьомого року життя. А тоді Хіральда вирішила, що прийшов час пояснити синові різницю в нашому становищі й розповісти про прірву, яку витворила доля між ним і його юною подругою.

Одного дня, коли ми розпочали якусь дитячу суперечку, Хіральда покликала сина й строго сказала йому:

— Прошу тебе ніколи не забувати, що сеньйорита де Вальфлорида — це твоя і моя сеньйора, а ми обоє є лиш першими слугами в її домі.

Ермосіто послухався тих слів. Відтоді він сліпо виконував усі мої забаганки, старався навіть відгадувати й випереджати їх. Здавалося навіть, що в такій безмежній слухняності він знаходить якесь несказанне задоволення, а я тішилася, бачачи його таким собі покірним. Тоді Хіральда помітила, що цей новий спосіб взаємного поводження загрожує нам іншими небезпеками, тому вирішила розлучити нас, як тільки нам виповниться по тринадцять років. А тим часом вона перестала цим перейматися й звернула увагу на щось інше.

Хіральда, як ти знаєш, жінка з розвиненим розумом, завчасу ознайомила нас із творами знаменитих іспанських письменників і дала нам перші поняття про історію. Прагнучи також розвинути наш розум, вона вимагала, щоб ми переказували те, що читали, і показувала, як саме треба тлумачити описувані події. Діти, коли навчаються історії, як правило, емоційно прив’язуються до осіб, що відіграють найвидатнішу роль. У таких випадках мій герой одразу ставав героєм мого товариша, а коли я змінювала предмет своїх захватів, Ермосіто з таким же запалом приєднувався до мене.