По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Другий фронт проти росіян… Оксана була вражена. Само по собі таке припущення було нісенітницею. Дівчина знала, що в усіх країнах, загарбаних фашистською Німеччиною, спалахує партизанська боротьба. Перемога радянських військ вселяє народам надію на близьке визволення. Сателіти Німеччини й ті, напевно, проклинають той день і годину, коли вони зв’язали свою долю з Гітлером.
Що ж мав на увазі Хауссер? Невже фантастична ідея створення якогось другого фронту проти росіян лежить в основі одержаної ним інструкції? Ні, швидше цей вислів є лиш художнім перебільшенням, і він має на увазі якусь меншу капость.
Оксана згадала все, що говорив Хауссер про інтереси союзників, і його висловлювання з цього приводу набули логічного зв’язку і ясності. Ось яким був хід його міркувань: «Я не думаю, щоб союзники були в захопленні від воєнних успіхів росіян… Я гадаю, що ваші були б не від того, щоб ми, німці, зуміли якнайдовше затримати росіян де-небудь тут, на кордонах Західної Європи… Вашим політикам хотілось би здерти шкуру зі звіра, вбитого іншими». І, нарешті, як висновок: «Вам потрібен другий фронт, але не проти німців, а проти росіян. Уявляю собі, як зрадів би Черчілль…» До цього висновку експерт у східних питаннях прийшов після того, як дізнався, чого хочуть від нього ті, хто послав Гелену.
Отже, Хауссер міг переконатися, що він не помилився у своїй оцінці намірів союзників — їх турбує навальне просування радянських військ, вони хотіли б з’явитися в Західну Європу як переможці й визволителі, одержати шкуру фашистського звіра, вбитого іншими. Взагалі це не було таємницею для радянських людей. Сама поведінка союзників, зволікання з відкриттям другого фронту неминуче викривали їх плани. Оксана не раз чула, як радянські командири й навіть рядові бійці, коли мова заходила про те, чому англійці й американці не відкривають другого фронту, — саркастично кидали на адресу союзників відоме прислів’я: «Майстри чужими руками жар загрібати». Таємницею були ті конкретні вказівки, що їх одержав Хауссер.
Оксана зрозуміла, що зволікати не можна, і її дії повинні бути швидкими й рішучими. Необхідно чимось приголомшити Хауссера. Вона припускала: радника попереджено, що його «помічниця» не. знає і не повинна знати змісту зашифрованих телеграм. Це ускладнювало її завдання. Але Хауссер боягузливий, він чекає не дочекається тієї хвилини, коли Єва розпрощається з ним. На цьому Оксана й вирішила зіграти.
Перш за все, радник не одержить повного тексту останньої радіограми. Дівчина ретельно переписала на новому аркуші паперу декілька початкових цифр шифровки і вклала цей листок до конверта, а зашифровану телеграму заховала глибоко в кишеню. Все, можна йти на штурм.
Хауссер був у себе. Напевно, щойно прийшов. На столі лежав напханий портфель. «Продовольство», — здогадалась Оксана.
— Ви чимось занепокоєні? — запитав радник, помітніші похмурий вигляд дівчини.
— Невеличка неприємність…
— Що саме? — насторожився Хауссер.
— Це вас не стосується, — поспішила заспокоїти його Оксана. — Це мої неприємності. Гадаю, нема нічого серйозного, все владнається. Просто мені доведеться пробути тут довше, ніж я думала.
— Але ж розмова відбулась, ми про все домовилися… Сподіваюсь, мою останню відповідь передано?
— Ще вчора, — дівчина закусила губи.
— В чому ж справа? Щось трапилось?
— Та ні, пане раднику, — Оксана вдала, що розсердилась, — хай це вас не хвилює. Ніякої небезпеки, я впевнена…
Вона домоглася свого — Хауссер був переляканий її неясними визнаннями про якусь небезпеку, яка загрожує їй, а, отже, — і йому. Тепер треба сміливо атакувати. Дівчина труснула головою, немовби відганяючи неприємні думки, й приступила до справи.
— Пане раднику, я одержала розпорядження, — це, звичайно, не означає, що вам не довіряють, — але мені доручено перевірити, як практично виконуються вказівки. Так би мовити, ваші перші кроки. Сподіваюсь, це не забере в нас багато часу?
Хауссер, стиснувши губи, довго дивився на дівчину. Лінзи приховували його очі, але Оксані, здавалося, що вона добре бачить їх — недовірливі, насмішкувато ворожі.