Українське письменство

Такий основний настрій, що почувається на протязі всього «Al fresco». Само собою розуміється, далеко не всі речі, що входять до збірки, мають однакову художню вартість; можливо, що поет не завжди буває справедливим супроти галицької суспільності, можливо, що надто багато темної фарби поклав він на змальовані ним картини, — але книжку з усім тим маємо свіжу і яскраву.

В українській поетичній творчості Карманський займає свою власну постать. Співець бездонного смутку, він завжди обертається в сфері понурих, сумом і жахом проймаючих образів: «Mare tenebrarum», «Стара святиня без жерця», «Мара вбитої любові», «Сіра скеля», що «купається в морі», де в камінному ложі спочиває серце поета, між тим, як дух його блука «світами з вічною тоскою», і над усім тим, на небесному престолі «всесильний цар, істочник всіх страждань», що на всіх нас спустив довічну ніч і для розради кидає нам «свої убійчі громи». В перших збірниках ми знаходимо поетичне «Тіням неньки», прекрасний образ matris dolorosae, щире і просте: «як неопірну пташину», але дедалі, то все більше поет немовби грається своїм ефектовним і афектованим смутком — «Пливем по морю тьми човнами горя й смути, як сіра тінь імли, що йде безкраєм піль», «Я жду на осінь, як вдовець бездітний», «Чоло моє побілене журбою» — сі всі образи і порівняння стають немовби заученими і повторюються при кожній нагоді. Од поезій Карманського все більше починає одгонити манірністю. Його «Місячна соната» є найліпшим прикладом поезії, заснованої виключно на зовнішніх ефектах, де, крім привичних прийомів, нема нічого. Зловживання фразою трапляється подекуди і в «Al fresco».