Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
А д. Дятлов перекладає:
У Франка читаємо: «Щоб ви знали, що з Богом на прю виступать непорадно». Дятлов перекладає: «Чтоб вы знали, что с Богом в борьбу вступать очень опасно». У Франка Мойсей говорить до ізраїльського народу: «Але ні, не самого себе у тобі я кохаю, — все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю». Дятлов перекладає надзвичайно мляво і прозаїчно: «Впрочем, нет, не себя самого я в тебе уважаю, — все прекрасное, доброе все я в тебя ведь влагаю». Перекладчик не зважає і на те навіть, що в нього герої Франка говорять термінами новішої психіатрії. Слова Мойсея, до самого себе звернені:
він переказує так:
Невдатним треба визнати переклад д. Дятлова і з боку версифікації. Як відомо, «Мойсей» написаний коротенькими строфами в 4 рядки; із них 1-й і 3-й творять собою тристопові анапести , 2-й i 4-й двостопові гіперметричні ; розмір для епічних творів трохи незвичайний, а проте не невдячний, бо дозволяє досягнути досить великої енергії вислову і для цього треба тільки знати техніку анапесту. Але перекладчик її не знає, і тому: 1) допускає в так званому тезисі стопи без всякого розбору слова, що мають на собі повний наголос, а іноді ще й логічний натиск («предпочли всему бремя похода», «вскричат камни немые», «обратится сам ныне», «заглядал всем им в души, читал» і т. п.), 2) пропускає наголоси там, де вони повинні бути по розміру («я и неблагодарность приму», «то незримое, что издавна»), 3) затримує ритм незначними і безбарвними словами, вроді: «уже», «все», «еще», «ведь», яких уживає без внутрішньої необхідності:
або:
4) Збільшує без потреби кількість стіп в парних рядках, даючи замість двох три анапести:
або:
Розуміється, всі зазначені вади значно зміняють ритм перекладу і серед незнайомих з версифікацією читачів можуть утворити враження, що перекладчик одступився од розміру ориґіналу.
Російська мова так само не бездоганна. На кожнім кроці зустрічаємо неправильні форми, невірні наголоси: «ишь чего пожелали», «заглядал», «занятый» зам. занят, «гинет» зам. «погибает», «юных душ поколенье», «злого бунта умы», «грóзит», «твоéму», «гадюка» зам. «змея», «ячмéня».
Так перекладено саму поему. Про «Вступ» краще і не згадувать. Палкі, промовисті терцини Франкові обертаються у Дятлова в щось безкровне й безбарвне. Мимоволі нав’язується висновок: Pastorem… pascere opportet oves, deductum dicere carmen, — пастухові личить пасти вівці і співати простішої пісні. Нехай вибачить нам д. Дятлов, але йому не треба б було братись за переклад «Мойсея».
До книжки додано два «предисловия» — авторове, що являється перекладом його передмови до 2-го українського видання, в деякими змінами, і перекладачеве.
Вступне слово перекладчика займає коло трьох невеликих сторінок; в ньому цілком слушно вияснено значення Франка в українській літературі, проведено паралель межи ним і Шевченком і, нарешті, зазначено в кількох рисах основну ідею поеми. «Вообще, — пише д. Дятлов, — «Моисей» весьма характерен для мировоззрения Франка, и, несмотря на эпический характер поэмы, заключает в себе много личных переживаний автора. И автора долгое время не признавали и гнали от себя не только польские и иные фараоны, но и украинские Датаны и Авироны… И Франко не раз в трудные минуты народной жизни мучился сомнениями Моисея… Моисей становится (в поемі Франка) прообразом самого автора, а еврейский народ символом украинского».