Українське письменство

Нова книжка Карманського{71}

Кілька місяців тому в київських книгарнях з’явилася нова книжка поезій Карманського, «Al fresco», четверта з черги, коли не брати під увагу його юнацької «Теки самовбивці»… Прегарно видана, в делікатній обкладинці, вона становить живий контраст з убогою зовнішністю теперішніх київських видань; суцільна, витримана в одному настрої, вона являється немовби гострим докором нашим наддніпрянським поетам, які й досі не знають, чим повинен бути збірник поезій.

Нова збірка Карманського належить до обсягу сатири; «віршована проза», — атестує її сам автор. Тема її — перебування галицької освіченої суспільності на чужині під час російської окупації, «лихоліття віденської Одіссеї». Розроблено сю тему в тоні гострого і гіркого сарказму. Читаєш, і мимоволі спадає на думку, що фарби, якими виписано картину, приготовано на тій славетній, все роз’їдаючій (крім кінських копит) Стіксовій воді, про яку оповідають грецькі міфологи. Епіграф звучить, як акт обвинувачення: «Возлюбили єсте злобу, п’янство, лжу, жажду, гордость, скупость і прочая неправди, а не уповаєте правдою спастися».

Вістря обурених «ямбів» Карманського звернено проти провідників галицької суспільності в часі війни, проти патентованих ц. к. патріотів, великих людей, що «в крузі самих батьків сідають на совіт». Вся сила книжки в різкому протиставленні сторін народного горя, безумства і жаху війни і — сервілізму та «високої» політики народних вождів. З одного боку — «пожариська сіл», «дух заглади», що проноситься над цілим краєм, «конаючий люд», що жде не дождеться світлішої хвилини і «бореться з одчаєм», з другого — вожді, «діячі» і «блазні», що «кричать край вікон міністерств: да святиться війна», ждуть синекур і мріють про «масні директорські посади». От ті суперечності життя, які одкриваються поетові в подіях кривавих років.