Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Вигляд збірника, папір і друк — непогані.
1918
Нова книжка Карманського{71}
Кілька місяців тому в київських книгарнях з’явилася нова книжка поезій Карманського, «Al fresco», четверта з черги, коли не брати під увагу його юнацької «Теки самовбивці»… Прегарно видана, в делікатній обкладинці, вона становить живий контраст з убогою зовнішністю теперішніх київських видань; суцільна, витримана в одному настрої, вона являється немовби гострим докором нашим наддніпрянським поетам, які й досі не знають, чим повинен бути збірник поезій.
Нова збірка Карманського належить до обсягу сатири; «віршована проза», — атестує її сам автор. Тема її — перебування галицької освіченої суспільності на чужині під час російської окупації, «лихоліття віденської Одіссеї». Розроблено сю тему в тоні гострого і гіркого сарказму. Читаєш, і мимоволі спадає на думку, що фарби, якими виписано картину, приготовано на тій славетній, все роз’їдаючій (крім кінських копит) Стіксовій воді, про яку оповідають грецькі міфологи. Епіграф звучить, як акт обвинувачення: «Возлюбили єсте злобу, п’янство, лжу, жажду, гордость, скупость і прочая неправди, а не уповаєте правдою спастися».
Вістря обурених «ямбів» Карманського звернено проти провідників галицької суспільності в часі війни, проти патентованих ц. к. патріотів, великих людей, що «в крузі самих батьків сідають на совіт». Вся сила книжки в різкому протиставленні сторін народного горя, безумства і жаху війни і — сервілізму та «високої» політики народних вождів. З одного боку — «пожариська сіл», «дух заглади», що проноситься над цілим краєм, «конаючий люд», що жде не дождеться світлішої хвилини і «бореться з одчаєм», з другого — вожді, «діячі» і «блазні», що «кричать край вікон міністерств: да святиться війна», ждуть синекур і мріють про «масні директорські посади». От ті суперечності життя, які одкриваються поетові в подіях кривавих років.
Для сих «ми», для патріотів — «витязів», патріотів — «вістунів», поет не жаліє фарб з своєї палітри, старанно вимальовує довгу низку одворотних образів, в які вкладає весь свій темперамент. «Далеко від страхіть «війни і хуртовини» під шум «дунайських хвиль», лежачи на пуху «позичених перин», «патріоти», все ті ж тирольці сходу, якими були їх прадіди, складають свої «воєнні гімни»… А от і обстановка, в якій зростає войовничий їх настрій, — Ucraina militans.
Суспільність, що й досі живе пережитками дідівського романтизму, без гордості, без почуття честі, темний народ, — от той ґрунт, на якому пишним цвітом процвітає сервілізм і політичне ґешефтярство. Навіть великої науки, щоби засвоїти ту техніку ґешефтярства, не треба. «Навіщо нам тих штук, — наш люд такий ще темний»… потрібно лише спуститися дещо з свого п’єдесталу, кинути якісь порожні гасла, і наш народ розв’яже калитку, охоче заплатить свою данину, — треба тільки
Атмосфера глухого провінціального життя, перенесена до столиці, вічне прислужування і рабство проходить перед нами в цілій низці портретів. От один із «діячів»: замолоду «мізерні ритми і рими», побивання філістерів сумом елегій і жаром промов, радикалізм і навіть «анархізм», а кінець кінцем — битий шлях, заслуханість в любий звук грошива, бонтон. Спокійно, без сумніву і вагання тепер гряде він «крізь вир життя філістром» («Метаморфоза»). А от другий «піонір», що з великою енергією крає культурним плугом свій загін, чий мозок «всьому промощує дороги», збирає зернятка до зернят…