Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
В речах пізніших рука автора помітно міцніє. Вона бере тепер ширші рамки, складніші (часами — дуже складні) теми. Тут ми маємо цілий ряд нарисів з доби російської реакції після 1905 року — образи революціонерів і революціонерок, начерки родинного життя переможених, під тягарем арешту і трусу, в умовах трудної боротьби за існування; зустрічаємо прегарні, непретензійні жанрові картинки і поруч з ними — кілька essais — так мовити б — з психології кохання.
Образи революціонера і революціонерки (Василько в «Різдвяних мріях», Петро в «Будиночку над кручею», Ольга в «Фантах») вийшли дуже блідими, ненатуральними і, як усі герої та героїні п. Романович, дуже подібними одно до одного. Надзвичайний героїзм, мужність, величезна здатність до саможертви, шляхетність, уміння зрікатись особистого щастя робить їх справжніми лицарями — «без страху і найменшої догани». Авторка тратить на них силу сентиментального захоплення, — і так багато говорить красивих слів про те, «чого ніколи не буває в дійсності». Так само сентиментальним являється у п. Романович і трактування любові. Досить переглянути «Лілію», «Будиночок над кручею», «Фанти», «Казки життя», «А дух переможе колись» з величезною порцією Сем. Надсона в цитаті — і ви одразу відчуєте себе десь не дуже далеко од блаженної пам’яті Квітки-Основ’яненка.
Найкраще авторові вдалися зарисовані просто з натури сценки та картини родинного життя. Тут у неї більше артизму, більше руху і більше правди. До найкращих речей в збірнику, на нашу думку, належать: «Сашко», «З літопису мебльованих покоїв п. Білецької», «На етюди» та «Марко і його мама» із серії «Дні волі». Автор має безперечний дар спостереження і свіжі фарби.
Миле враження справляє «Мій осінній спочинок», але йому бракує викінченості, і конструкція надто близько нагадує «Intermezzo» Коцюбинського. Дати під оповіданням немає, але залежність од Коцюбинського ясна і без неї.
1918
Скалки життя. Український декламатор{70}
Декламатор Д. Паночіні, без сумніву, матиме успіх на нашому книжковому торзі: обидва його попередники — двотомна «Розвага» Коваленка і Грінченкові «Досвітні огні» давно уже вийшли з продажу. Зараз це єдина антологія, яку може дістати аматор української поезії.
Книжка д. Паночіні, як і всі видання такого роду, розкладає матеріал не по авторах, а по темах і по характеру поезій і прозаїчних уривків. Всіх одділів 4: І — так званий Declamatorium (у д. Паночіні він дуже химерно названий: «До серця людського», так, наче до людського серця тільки він один і промовляє), II — чиста лірика, уривки для мелодекламації («З настроїв і вражень»), III — гумористичний одділ («Бризки сміху і сатири») і IV — проза.
Що торкається до вибору поезій, — то д. Паночіні слід би було дати, нам здається, більшу кількість нового матеріалу, поновити хоч трохи той запас, що увійшов до «Розваги» та «Досвітніх огнів». Нова українська поезія представлена в збірнику зовсім слабо.
З Олеся вибрано 4—5 речей, і при тому далеко не кращих: «Ластівко, вийди», «Ой не квітни, весно», «Чари ночі»; з Чупринки тільки один «Вальс» з потворним: «Стук-стук… диб-диб… одбивають ноги, ноги смілу силу перемоги»; з Карманського — не блискучі і не характеристичні для його творчості пісні: сентиментальна — «Віють вітри, деревина гнеться» та «бурлацька»: «Мати вмерла десь в острозі». В виборі з поетів старшого покоління смаку більше. Приємно занотувати, що д. Паночіні виявив себе вибагливішим, ніж упорядники «Огнів» та «Розваги». Але і тут без непорозумінь не обійшлося. В одділ Declamatorium «по старій пам’яті» попав Кононенків «Заповіт Ярослава Мудрого», твір хоча і патріотичний, але з художнього боку не вартий доброго слова, а в одділ гумористичний — така малоросійщина, як «На тім світі» Кузьменка.
Поруч Кузьменка в тому ж одділі — mirabile dictu! — глибока поема Франка «Страшний суд», де елементи сатири і «Бризки сміху» в загальній концепції ніякого значення не мають.
В одділі прози всього три речі: «Дим» Винниченка, одна річ Дніпрової Чайки і одна — Чернявського; дякувати Богові, немає ні пані Міре, ні перекладу «Буревестника».