Книга Піску. Пам’ять Шекспіра
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-471-4
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра». Краткое содержание книги:
Дядько був інженером. Він працював на залізниці і перед виходом на пенсію вирішив оселитися в Турдері, де мав би змогу усамітнитися, користуючись перевагами майже сільської місцевості й близькістю від Буенос-Айреса. Архітектором, звичайно ж, був його щирий друг Александр Муїр. Цей суворий чоловік сповідував сувору доктрину Нокса[67]; мій дядько, як майже усі в ті часи, був людиною вільнодумною або, швидше, агностиком, проте цікавився теологією так само, як і оманливими кубиками Хінтона чи складними химерами молодого Веллса. Дядькові подобалися собаки; він тримав величезну вівчарку, яку назвав Семюелом Джонсоном[68] в пам’ять про своє далеке рідне містечко Лічфілд[69].
Каса Колорада височіла на пагорбі, ген на захід тяглися заплавні луки. Араукарії, що росли по інший бік загорожі, не пом’якшували гнітючого виду. Замість пласких покрівель тутешні дахи у два схили та ще й прямокутна вежа з дзиґарем, здавалося, тиснули на стіни й невеличкі віконця. Хлопчиком я мирився з цією потворністю, як миряться з будь-якою недоладністю, що тільки через вимушене співіснування зветься світом.
Я повернувся на батьківщину в 1921 році. Щоб уникнути позовів, дім продали з аукціону, його придбав якийсь чужинець на ім’я Макс Преторіус, котрий заплатив удвічі більше за найзавзятішого учасника торгів. Підписавши купчу, Макс Преторіус з’явився надвечір з двома помічниками. Вони повикидали у стічну канаву поблизу Каміно де лас Тропас[70] всі меблі, всі книги і все хатнє начиння. (Я з сумом згадав діаграми з томів Хінтона і великий глобус.) Наступного дня новий господар пішов побалакати з Муїром і запропонував йому зробити деяке перепланування, але той обурено відмовився. Згодом якесь столичне підприємство взялося на цю роботу. Місцеві теслі не захотіли виготовляти для дому нові меблі; нарешті якийсь Маріані з Ґлева прийняв умови Преторіуса. Протягом двох тижнів він повинен був працювати по ночах за зачиненими дверима. Так само вночі оселився у Каса Колорада новий господар. Вікна відтоді не прочинялися, однак у мороці крізь шпарини пробивалися промінчики світла. Якось уранці молочник уздрів на бруківці мертву вівчарку — покалічену, з відтятою головою. Взимку зрубали араукарії. Преторіуса більше ніхто не бачив; мабуть, він невдовзі залишив країну.
Певна річ, ці новини засмутили мене. Найприкметнішою моєю рисою є цікавість, через яку я й узяв колись шлюб з абсолютно чужою мені жінкою, лише задля того, щоб зрозуміти, що вона за одна. Через цікавість я — щоправда без видимих наслідків — вживав опій, вивчав нескінченні величини і зважився на небезпечну пригоду, про яку й збираюся розповісти. Я прийняв фатальне рішення розслідувати цю справу.
Передусім слід було зустрітися з Александром Муїром. Моя пам’ять зберігала образ ставного смаглявого мужчини, худорлявого, але кремезного; роки зігнули його, а борода посивіла. Він прийняв мене в Темперлеї[71], у своєму домі, що, як і слід було чекати, скидався на дім мого дядька, оскільки обидві споруди відповідали суворим нормам непоганого поета й кепського будівничого Вільяма Морріса.
Розмова була стриманою; немарно символом Шотландії є будяк. Я однак здогадався, що міцний цейлонський чай і незворушна таріль з ячними коржиками (господар розрізав і намазував їх маслом, начебто я все ще був хлопчиком) насправді — вбогий кальвіністський бенкет на честь небожа старого друга. Теологічні суперечки з моїм дядьком були довгою шаховою партією, яка вимагала співучасті кожного з партнерів.
Збігав час, а я так і не наблизився до своєї теми. Запала незручна мовчанка, яку порушив Муїр.
— Юначе (Young man), — мовив він, — ви ж прибули сюди не задля того, щоб побалакати зі мною про Едвіна чи Сполучені Штати — країну, яка мало мене цікавить. Насправді ви втратили сон через те, що Каса Колорада продана, і через цього дивного покупця. І я також. Щиро кажучи, ця історія мені неприємна, але я розповім вам усе, що знаю. Хоча знаю й небагато.
Він помовчав, а тоді неквапно продовжив:
— Перед смертю Едвіна управитель призначив мені зустріч у його кабінеті. Там же був парафіяльний священик. Мені запропонували, щоб я зробив креслення католицької каплиці. Мені, мовляв, добре заплатять. Я відмовився, не роздумуючи. Я слуга Господа і не можу осквернитися, будуючи вівтарі для ідолів.
67
Джон Нокс (1505–1572) — шотландський релігійний реформатор, один із засновників пресвітеріанства.
68
Семюел Джонсон (1709–1784) — англійський письменник, літературознавець та лексикограф.
69
Лічфілд — місто в Англії, де народився Семюел Джонсон.
70
Назва історичного шляху від Бразилії до Уругваю, яким у XVIII–XIX ст. між Бразилією та Уругваєм відбувалася торгівля (часто контрабандна) худобою і різноманітними товарами.
71
Темперлей — місто в Аргентині.