Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Книга Піску. Пам’ять Шекспіра
Книга Піску. Пам’ять Шекспіра - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Книга Піску. Пам’ять Шекспіра

Электронная книга - «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра». Краткое содержание книги:

Книжка включає дві збірки оповідань майстра інтелектуально-фантастичної прози XX ст. аргентинця X. Л. Борхеса (1899–1986). Лауреат премії Сервантеса — найпрестижнішої літературної нагороди в країнах іспанської мови, Борхес принципово не писав романів, вважаючи безглуздям витрачати півтисячі сторінок на ідею, яку усно можна переповісти за кілька хвилин. Попри потужну філософську насиченість кожного оповідання, вони часто набувають пригодницької або детективної форми. «Книгу Піску» (1975) письменник вважав найкращою у своєму доробку; вона містить, зокрема, оповідання «Ульріка» — єдине на тему кохання у Борхеса. «Пам’ять Шекспіра» (1983) — найменш відома з книжок письменника, це його остання збірка власне оповідань.
1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 45
Перейти на страницу:

І тоді ми почули зізнання:

— Мені знадобилося чотири роки, щоб збагнути те, що я скажу вам зараз. Справа, за яку ми взялися, така всеосяжна, що охоплює — тепер я це знаю — цілий світ. Ідеться не про кількох ошелешених шарлатанів, котрі зібралися під дашком якогось закинутого будинку. Світовий Конгрес розпочався в першу мить сотворіння світу й триватиме, коли ми обернемося на тлін. Немає такого місця, де він би не відбувався. Конгрес — це спалені нами книжки. Конгрес — це жителі Каледонії, що розгромили легіони Цезарів. Конгрес — це Йов у багниську й Ісус на хресті. Конгрес — це той нікчемний хлопець, котрий тринькає мої гроші на повій.

Я не стримався й урвав його:

— Доне Алехандро, я також завинив перед вами. Я підготував звіт, який оце приніс, але залишався в Англії й протрачував ваші гроші, бо покохав жінку.

Дон Алехандро вів далі:

— Я здогадувався про це, Феррі. Конгрес — це мої бики. Конгрес — це бики, яких я продав, і милі угідь, які вже мені не належать.

Почувся збентежений голос Твела:

— Невже ви хочете сказати, що продали Каледонію?

— Так, я її продав, — неквапно озвався дон Алехандро. — У мене не залишилося й п’яді землі, але я не журюся, що озлиднів, бо тепер я розумію. Можливо, ми ніколи більше не побачимося, бо вже не потребуємо Конгресу, але в цю останню ніч ми всі поїдемо дивитися на Конгрес.

Перемога п’янила його. Ми перейнялися його зважливістю та його вірою. Нікому й на мить не спало на думку, що він збожеволів. На площі ми найняли фаетон. Я вмостився на передку поруч із візником, і дон Алехандро наказав:

— Прокотімося містом, добродію. Везіть нас, куди заманеться.

Негр, стоячи на приступці, весь час усміхався. Я так і не знаю, чи розумів він, що відбувається.

Слова — це символи, що передбачають спільну пам’ять. А ці мої спогади належать тільки мені. Ті, хто розділяли мою пам’ять, померли. Містики воскрешають у пам’яті троянду, цілунок, птаха, що уособлює всіх птахів, сонце, яке є всіма зорями й сонцем, глечик з вином, сад чи статевий акт. Жодна з цих метафор не спроможна відтворити ту довгу радісну ніч, що залишила нас, стомлених і щасливих, на межі світанку. Ми майже не розмовляли, поки колеса й копита стукотіли по бруківці. Вдосвіта, неподалік від темних супокійних вод чи то Мальдонадо, чи то Ріачуело[61] Нора Ерфйорд затягнула високим голосом «Баладу про Патріка Спенса»[62], і дон Алехандро, жахливо фальшуючи, підхопив басом один чи два куплети. Англійські слова не оживили в моїй уяві образ Беатріс. Позаду мене Твел пробурмотів:

— Я хотів вчинити зло, а роблю добро.

Щось із того, що ми невиразно бачили, триває — червонуватий кам’яний мур Реколети[63], жовтий мур в’язниці, двоє чоловіків танцюють на розі, портик за ґратчастою загорожею, шлагбаум, мій дім, якась крамничка, непроглядна волога ніч — але жодна з цих швидкоплинних речей, які, можливо, тоді були іншими, не важить. Важить наше відчуття того, що наш план, з якого ми не раз кпили, існує — справдешній і потаємний, і що план цей — цілий Всесвіт і ми в ньому. Не надто тішачи себе ілюзіями, я впродовж років шукав присмак тієї ночі; іноді мені здавалося, що я віднайшов його в якійсь мелодії, в любові, в непевній згадці, але він так і не повернувся, хіба що одного разу вдосвіта, вві сні. Коли ми присяглися нікому нічого не розповідати, вже настав ранок суботи.

Я більше не бачив нікого з них, крім Ірали. Ми ніколи не коментували цю історію; будь-які наші слова були б профанацією. Дон Алехандро Ґленко помер у 1914 році й похований у Монтевідео. Ірала помер минулого року.

Якось на вулиці Ліма я перетнувся з Ніренштайном, але ми обидва удали, нібито не помітили один одного.

There are more things[64]

Пам’яті Говарда П. Лавкрафта

Перед останнім іспитом у Техаському університеті в Остіні я дізнався, що мій дядько Едвін Арнетт помер від аневризми в глушині, на краю континенту. Я відчув те, що ми завжди відчуваємо, коли хтось помирає: смуток, тепер уже марний, від думки, що міг би бути ласкавішим до небіжчика. Людина забуває, що вона — мрець, котрий розмовляє з іншими мерцями. Я вивчав філософію й пригадав, як мій дядько, обходячись без власних імен, поділився зі мною зворушливими сумнівами там, у Каса Колорада, поблизу Ломаса. За допомогою однієї з помаранч, поданих на десерт, він розкрив мені ідеалізм Берклі, а скориставшись шахівницею, витлумачив парадокси елеатів[65]. Через кілька років дядько познайомив мене з трактатами Хінтона[66], котрий намагався довести існування чотиримірного простору, який читач може інтуїтивно відчути за допомогою складних вправ з кольоровими кубиками. Я ніколи не забуду призми й піраміди, які ми звели на підлозі його кабінету.

вернуться

61

Мальдонодо, Ріачуело — притоки Ла-Плати.

вернуться

62

«Балада про Патріка Спенса» — старовинна шотландська балада про звитяжного мореплавця.

вернуться

63

Реколета — старовинний монастир, нині виставковий центр у Буенос-Айресі.

вернуться

64

Чимало є такого (англ.) — ремінісценція з трагедії В. Шекспіра «Гамлет».

вернуться

65

Елеати — представники егейської філософської школи в Стародавній Греції.

вернуться

66

Чарльз Говард Хінтон (1791–1873) — англійський мислитель.

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 45
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)