Молдавські народні казки
- Автор: молдавський народ
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: М. Цехмейструк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Молдавські народні казки». Краткое содержание книги:
Виходять казки, як вічні невтомні мандрівники, з туманної давнини, проходять крізь битви і лагідні дні, І завжди вони молоді та прекрасні, як сміливий непереможний лицар Фет-Фрумос, як юна чарівна Іляна Косинзяна.
В них велика історія, возвеличена правда життя.
І пішов Фет-Фрумос від села до села, випитуючи дорогу до мамалижної гори і молочного озера.
Нарешті дістався він до тої гори й приліг на березі молочного озера спочити. М’який килим зеленої травиці стелився по березі. Раптом витязь почув таке страхітливе рохкання й верещання, від якого чуприна йому дибом стала. Оголив Фет-Фрумос шаблю і, повернувшись, побачив перед собою величезного дикого кабана.
Підступив до потвори Фет-Фрумос — і спалахнув бій! Коли сонце стало хилитись до заходу, Фет-Фрумос і потвора в знемозі попадали на землю. Лежали нерухомо, і раптом обидва помітили в голубому небі орла. Орел то робив плавні кола, ширяв, то завмирав на місці, виглядаючи здобич.
Уздрівши орла, кабан закричав:
— Орле-орлику, принеси мені води попити, а я тобі дам м’яса на три дні.
Фет-Фрумос і собі звернувся до орла:
Почувши таку мову, орел стрілою шугнув до річки, набрав у дзьоб води, змочив крила й підлетів до Фет-Фрумоса.
З дзьоба дав витязеві води, тріпнувши крильми, окропив його.
Фет-Фрумос відчув у собі таку силу, як ніколи досі. Звівся на ноги й кількома помахами шаблі відрубав кабанові голову. А орел одразу ж узявся шматувати кабаняче м’ясо.
Залишивши бойовище, Фет-Фрумос рушив далі до маєтку довгобородого карлика. Ішов та йшов від світання до смеркання і нарешті побачив перед собою позолочений палац з відчиненими навстіж дверима.
Коли забили кабана, карлик почув страшну втому і наказав своїй дружині Ляні Косинзяні постелити ліжко. Ліг і заснув мертвим сном. Тут з’явився Фет-Фрумос і всадив шаблю в серце злому карлику. Ляна Косинзяна не повірила власним очам, побачивши перед собою Фет-Фрумоса. Безмежно раді, вони кинулись до інших кімнат, відшукали старших сестер, і всі четверо негайно подалися до того місця, що вело нагору.
Фет-Фрумос смикнув за мотуз, брати почули і підняли трьох сестер. Коли мотуз опустився за Фет-Фрумосом, той надумав перевірити щирість братів і замість себе прив’язав камінь.
На півдорозі брати пустили камінь донизу разом з мотузом. Проклинаючи зрадників, Фет-Фрумос став міркувати, як йому вибратись на поверхню землі. Вдалині маячів ліс, і витязь рушив туди. Днина була погожа, та раптом зірвався вітер, з-за обрію виповзли важкі хмари, загуркотіло й заблискало.
На узліссі стриміло самітне дерево, а на ньому велике гніздо з пташенятами. Ті страшенно злякались грози, і одне з пташенят запищало:
— Чоловіче добрий, пожалій нас, врятуй від загибелі! Бачиш, насувається жахлива гроза з вогнем і камінням.
Защеміло від жалю серце у Фет-Фрумоса. Виліз він на дерево, обережно взяв пташенят, і тоді спустився з ними на землю і прикрив їх своїм тілом. Лютувала гроза, ламались дерева, сипалось каміння, спалахували блискавиці. А коли затихло, Фет-Фрумос знову виліз на дерево, полагодив гніздо і посадив у нього пташенят. Тільки-но він зібрався на землю, як побачив у небі величезного птаха з жіночою головою, з хижим поглядом. Найстарше пташеня злякано закричало:
— Ой, летить орлиця, наша матуся! Як тільки тебе побачить, то з’їсть відразу, бо вона живиться людським м'ясом!
Бажаючи врятувати Фет-Фрумоса, пташеня вдарило тричі крильцями, і він перетворився на пір’їну з правого крила пташеняти.
Орлиця, дихаючи вогнем і парою, ще здалеку запитала своїх дітей:
— Хто вас урятував від грози?
— Якийсь чоловік, — відповіло найстарше пташеня.
— Куди ж він пішов?
— На схід сонця.
Наче блискавка, з гуркотом і свистом орлиця майнула на схід. Долетіла до краю землі, звідки сходить сонце, але нікого не побачила. Розлючена повернулась до гнізда і зашипіла: