Женоненависник

VI

Сара — Нермін

Нермін,

Отримала твого довжелезного листа. «Очевидно, ваше весілля — це надовго. Неодмінно знайди якийсь привід, хоч на пару тижнів вирвись до Стамбула. А потім повернешся», — пишеш ти. Довго розповідаєш про ваші літні розваги... Марна праця, Нермінчику! Поки що я аж ніяк не можу приїхати до Стамбула... Річ у тім, що мені тут фантастично весело. По-перше, це не таке миршаве, прозаїчне мертве село, як ти собі уявляєш... Щоправда, коли сходиш на берег, перед тобою постає напівзруйноване стареньке містечко: вузькі покручені вулички, по щербатій бруківці яких течуть помиї... Перехняблені хатини з кривими стінами з почорнілого дерева або цегли-сирцю, по яких в’ється виноград або порозвішувано папуші тютюну... Кав’ярні, повні гульвіс у шароварах... Малесенькі крамнички, вітрини яких від пилу та іржі немов затуманіли... На вулицях напівголі діти граються з худющими козами та забрьоханими собаками... Коротше кажучи, перше враження — зовсім кепське. Але щойно виїдеш з містечка — картина різко міняється... Багато хто з мешканців забагатів... А коли є статки, то вже, звісно, не подобається і стара домівка, і сусіди — хто не вибрався із злиднів... Почали люди перебиратися за місто, до оливкових гаїв... Там почуваєшся буквально як на дачі в Стамбулі... В оливкових гаях понабудували гарненьких будиночків, вишуканих особнячків... Родина нашого Ремзі-бея — взірець місцевих багатіїв. Вони вже віддавна більшу частину року проводять у Стамбулі... Перепрошую, але вони цінують і люблять Стамбул більше, аніж самі стамбульці. Для них ідеал — не відрізнятися від стамбульців ні одягом, ні стилем життя, ні мовою... Тому я тобі можу сказати, що протокол та етикет тут ще суворіші, ніж у Стамбулі...