![Олена й Аспірин [Алёна и Аспирин - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/3/0/olena-j-aspirin-alyona-i-aspirin-uk-download.jpg)
Олена й Аспірин [Алёна и Аспирин - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-52-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Олена й Аспірин [Алёна и Аспирин - uk]». Краткое содержание книги:
Він вийшов, причинивши за собою двері, і в квартирі одразу ж потеплішало.
— Мені там усе довелося випрати, — сказала Олена. — Футболку… і штани теж. Я там на батареї повісила… Нічого?
Вона стояла перед Аспірином, загорнувшись у білий рушник, і здавалася молодшою, ніж була.
— Нічого, — сказав Аспірин відсторонено. Він сидів на підлозі й бездумно перебирав диски. Музичний центр чекав, терпляче висунувши порожнього язика.
— Я можу в кріслі спати. Як учора, — пробурмотіла Олена.
— Навіщо ж у кріслі, — так само відсторонено озвався Аспірин. — Вибирай краще ліжко… Все твоє, чого соромитись, — він обвів рукою кімнату. — Твоя квартира… вірніше, не твоя, а твоїх господарів. Тебе, мабуть, далі служити пошлють…
— Ти нічого не зрозумів, — пошепки сказала Олена.
Він глянув на неї. Дівчинка дужче загорнулася в рушника.
— Я трішки їсти хочу, — сказала ще тихше. — Можна взяти хліба з маслом? Там на кухні є, я купила…
— Олено! — Аспірин покинув диски, потягнувся до дівчинки, майже торкнувся її плеча, але в останню мить затримав руку. — Давай по-доброму.
— Давай. — Вона посміхнулась охоче, наче цих слів і чекала.
— Вибач, що я тебе вдарив, — сказав Аспірин через силу.
— Нічого. — Дівчинка згідливо кивнула. — Я розумію. Ти злякався…
— Злякався?!
— Ти весь час боїшся. І не дивно. Тут погано у вас. Навіть Мишко відчуває, він такий смутний… Можна, я і для нього візьму меду?
— Можна, — меланхолійно озвався Аспірин. — От скажи мені, Олено… тебе, мабуть, залякали? Недарма ти так трусишся, коли бачиш цього…
— Не треба про нього, — тихо попросила Олена. — Не зараз.
— Отже, ти теж боїшся…
— Боюся, — сумно зізналась дівчинка.
— Що там у них, банда? Секта? — обережно припустив Аспірин. — Гіпноз? Демонів викликають, так?
Олена залізла на крісло і сіла, накривши рушником коліна, була схожа на маленьку махрову кучугуру.
— А ти демонів боїшся? — запитала, дивлячись Аспірину в очі.
— І чого їх боятися? — Аспірин хихикнув. — Людей боятися треба. Таких, як цей твій…
— А він не людина.
— Демон? — Аспірин хихикнув знову. — І ти з ним говорила мовою демонів?
Дівчинка помовчала, роздивляючись свою ліву руку із задиркою на вказівному пальці.
— У тебе маленькі ножиці є?
— У ванній, — механічно відповів Аспірин. — Признавайся, ви з ним усе розіграли? Він би тебе все одно не забрав, адже так?
Дівчинка боком злізла з крісла й пішла у ванну. Край рушника тягнувся по підлозі.
— Забрав би, — сказала, не обертаючись. — Ти, звичайно, боягуз і зрадник, але ти мені ще раз допоміг.
І двері ванної зачинилися на засувку.
ВІВТОРОК
— Отже, мої любі, ранок вівторка — це ранок вівторка, це завжди сумно, бо починається робочий день, але є одна маленька обставина, яка мусить вас і мене розрадити: ранок вівторка — це все-таки не ранок понеділка, а отже, на один маленький крок — на один день — ми ближчі до нашої заповітної мети, тобто до суботи…
Таку дурню він плів автоматично, не задумуючись. Він міг би базікати так само у сні або під наркозом. Хтось із його приятелів-заздрісників якось завважив, що словоблуддя Аспірина не має стосунку до вищої нервової діяльності — це акт фізіологічний, як чхання або дефекація, і від цього він отримує чисто плотську насолоду.
У чомусь приятель-заздрісник мав рацію.
— О-ось, у нас є перший дзвіночок… Так… Хто в нас на лінії? Інночка в нас на лінії, здрастуйте, Інно. Ви зараз удома чи на роботі? Вдома? Відчуваєте, як уся країна вам заздрить, бо країна саме на роботі… Правила гри вам відомі. Я нагадаю для наших слухачів: Інна має відгадати слово, яке я задумав. Інночко, у вас є хвилина, ви задаєте мені питання, я відповідаю… Отже, час пішов!
Сьогодні був вівторок, із восьмої вечора його чекав «Куклабак». Напередодні Аспірин думав, що не засне, проте відключився вже о пів на першу — й о шостій ранку підхопився, як ошпарений.
Олена спала в кріслі, загорнувшись у рушника, притиснувши до грудей світло-коричневого ведмедя з пластмасовими очима. У ванній сушилися на батареї футболка, джинси, смугасті шкарпетки й білі трусики. Аспірин довго стояв, дивлячись на всі ці ганчірки, і намагався збагнути, що тепер робити, куди бігти і до кого вертатися…
О восьмій ранку в нього був етер. О пів на восьму вдалося переговорити по телефону з Віскасом.
— Правду треба було казати одразу! — Віскас був роздратований і не приховував цього. — А то придумав якесь начебто чуже дівчисько, яке ти ніби з жалю підібрав…