Олена й Аспірин [Алёна и Аспирин - uk]

— Це ваша п’ятдесят четверта?

Двері в квартиру виявилися відчиненими, на порозі стояла Олена, і вона зовсім не здавалася переляканою. Навпаки, усміхнулася, побачивши Аспірина:

— А тут таке було!

Килимок перед дверима був посиланий чи то стружкою, чи то тирсою. Висвердлили замок?

Двері відчинилися. Виглянув круглощокий міліціонер:

— Ви господар?

— Я господар, що сталось?

— Увійдіть…

Аспірин увійшов — і мало не знепритомнів. Передпокій був заляпаний кров’ю. Кров на дзеркалі, на підлозі, на стінах, на меблях… Олена стояла поруч, нітрохи не бентежачись.

— Забрали б дитину, — буркнув мент. — Все-таки…

— Йди на вулицю, — сказав Аспірин гумовими губами.

— Я там цілий день товклася, — огризнулася Олена. — І чого я тут не бачила? Ну, кров…

Аспірин упіймав погляд мента.

— Сучасні діти, —пробурмотів сипло. —Фільми, ігри… кров…

— Документи, — зажадав мент нелюб’язно.

Аспірин відшукав у куртці водійські права. Мент вивчав їх довго і докладно, скептично супився, ніби не бажаючи вірити, що документ справжній.

— Документи на дитину є?

Аспірин ледь не завив. Переглянувся з Оленою (та посміхалася). Знайшов у сумці свідоцтво про народження, запаяне в ламінат. Мент і його уважно вивчив.

— Документи на квартиру?

— Що тут сталося? — сказав Аспірин трохи голосніше й ледь тонше, ніж хотів би. — Що тут, у мене в квартирі… що трапилося?

З вітальні вийшов чоловік у світло-синьому халаті — він тягнув ще одні ноші, на яких теж хтось лежав. Ноші заледве розвернулися, відтиснувши Аспірина до заляпаної кров’ю стіни. Аспірин розгледів обличчя лежачого, молоде, з ознаками виродження, обличчя — хлопець був непритомний, поперек щоки в нього тяглися три глибокі борозни, вухо трималося на клаптику шкіри.

— Ми поїхали? — запитав ще один чоловік у халаті, ногою притримуючи вхідні двері.

— Ага, — сказав мент.

Двері зачинились.