Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Незабутньою подією залишилося перше Різдво в Дивізії, яке українці спільно з німцями відсвяткували в дружній атмосфері. За традиційним звичаєм дивізійний священик поділився з дивізійним командиром проскурокю, а після борщу та інших українських страв, українці колядували і святкували за своїми старовинними звичаями, переплітаючи веселе з поважним. Цих кілька святочних годин, проведених спільно, стали першими вузлами дружби між німцями й українцями.
Часто члени Військової Управи брали участь у релігійних святах чи більшого значення військових подіях. Її голова полковник Альфред Бізанц у притаманних йому, повних запалу промовах пригадував українцям історичні події і вказував на їхні теперішні завдання. Наскільки дозволяв час, губернатор Вехтер також часто бував на різних дивізійних святкуваннях. Взагалі, відносини між Вехтером, Військовою Управою, [13] Українським Центральним Комітетом і Дивізією були ввесь час тісні й дружні.
Усі свята в Дивізії прикрашували музичні виступи українців. Їхній талант до музики й любов до пісні давали хвилини повні насолоди. Назавжди залишаться в пам'яті прекрасні українські народні пісні, арії з опер і опереток, особливо твору «Запорожець за Дунаєм». На музичному полі дуже відзначився хор Дивізії (керівник В. Осташевський) та її оркестра (керівник А. Крушельницький, а опісля старший десятник Йоганн Тіссен (Johann Thiessen), яка добилася великих успіхів. На парадах вона грала мелодію маршу колишньої австрійсько-угорської армії «Теннер марш» ("Tenner Marsch"). Високий музичний рівень треба завдячувати співакам і музикантам Львівського оперного театру, які зголосилися до Дивізії. Час від часу також відвідували табір артисти Львівського оперного театру та «Веселого Львова», які приносили незабутні години музичної насолоди та розваги.
Українська літературна творчість - це також велика скарбниця для шукача добрих творів. Чудові поезії українського національного поета Шевченка, який оспівує все добре й шляхетне, дали нагоду на проведення не одного вартісного й приємного вечора. Його заповіт «Як умру, то поховайте» був заповітом кожного українця в Дивізії.
У таких обставинах пробігав вишкіл Дивізії. Час від часу прибували поодинокі німецькі старшини й підстаршини. Наплив добровольців збільшувався. Тоді вона нараховувала 10 000 вояків. Повільно прибували коні та виряд. Вояки відбували рекрутське навчання в «Гайделяґері», але ще більше по запасних частинах вермахту. Фахівці-старшини й підстаршини вчилися на спеціяльних курсах. В кінці січня 1944 року командир Дивізії поїхав на 4-тижневий курс для командирів дивізії до Гіршберґу на Сілезії. На час його відсутности командування Дивізією перебрав найстаріший з командирів полків полковник Баєрсдорф (Beyersdorff).
Одного вечора на початку лютого 1944 року приходить від вищого фюрера СС і поліції (Der Hцhere SS und Polizeifьhrer) при уряді Генеральної Губернії (Generalgouvernement) в Кракові такий наказ: «Дивізія негайно зформує бойову групу з метою поборення партизанських загонів генерала Ковпака, [14] які пробилися на територію Генеральної Губернії. Сила бойової групи: один піхотний полк, підсилений одним дивізіоном легкої артилерії та саперними й протитанковими відділами. Бойова група буде підпорядкована фюрерові СС і поліції в Генеральній Губернії». Цей наказ був переданий нібито від самого райхсфюрера СС Гіммлера (Heinrich Himmler - Reichsfьhrer SS und Chef der Deutschen Polizei). Після одержання цього наказу, Дивізія негайно повідомила, що вона такого наказу не в стані виконати. Не будемо входити в подробиці абсурдности цього наказу і можливости його виконання. Причини ясні читачеві. Проте, на подані фюрерові СС і поліції в Кракові пояснення, Дивізія одержала лаконічну відповідь, що наказ прийшов від самого райхсфюрера Гіммлера. Діючий командир Дивізії прохав кілька годин на провірку, але вже тоді заявив, що він не може виставити бойової групи в силі полку. Після перевірки всіх можливостей і наради з командирами, він повідомив, що існує технічна можливість зформувати бойову групу в силі одного куреня, підсиленого однією батерією легкої артилерії. При цьому ясно підкреслив, що навіть курінь не буде мати жадної бойової вартости та що він не може відповідати за його бойові дії; курінь може бути зформований лише на відповідальність вищих кіл. Тому що командний склад куреня треба було починати з нічого, бойова група може бути в маршовій готовості не через 24 години, а через 48 годин.
[13] Для ведення різних справ Дивізії на підставі договору між проф. Кубійовичем і губернатором Вехтером була створена Військова Управа. 15 квітня 1943 року у Львові відбулося перше її засідання. Зборами керував проф. Кубійович. Тоді було схвалено проєкт правильника інж. Юрія Тиса-Крохмалюка і на цій підставі розподілено функції членів: проф. д-р Володимир Кубійович - голова, сотник Осип Навроцький - начальник канцелярії, інж. Євген Пиндус - заступник, інж. Михайло Хронов'ят - призовний відділ, д-р Любомир Макарушка - відділ старшин, інж. Андрій Палій - відділ опіки над родинами, мґр. Михайло Кушнір - відділ пропаґанди, ред. Степан Волинець - освітний відділ, д-р Іван Рудницький - правний відділ, д-р Володимир Білозор - відділ здоров'я, митрат о. проф. д-р Василь Лаба - відділ душпастирства, інж. Юрій Крохмалюк - історично-військовий відділ, проф. Зенон Зелений - відділ молоді.
Ці пропозиції прийняв без застережень губернатор Вехтер, але незабаром, без ніякого порозуміння з проф. Кубійовичем, проголосив Військову Управу установою, йому підлеглою та призначив її головою полк. Бізанца, а почесним головою генерала Віктора Курмановича (інші члени залишилися без змін). 28 квітня 1943 року членам Військової Управи було вручено номінаційні грамоти. Зміна ролі й структури Військової Управи була актом нельояльности губернатора Вехтера. Її завдання не були докладно оформлені, зокрема коли незабаром створено при німецькій владі уряд поповнень (СС-Веґерцунґсамт) під керівництвом д-ра Шульца. Ця німецька установа була паралельною організацією щодо української Військової Управи і невдовзі вона почала перебирати щораз більше функцій, які повинні були належати до Військової Управи.
Начальником канцелярії Військової Управи і фактичним заступником полковника Бізанца був увесь час сотник Навроцький і насамперед завдяки йому існувала гармонійна співпраця між Військовою Управою і Українським Центральним Комітетом.
[14] "Партизанами Ковпака" німці називали всі совєтські партизанські загони, які діяли в північно-західніх районах України, хоч сам Сидір Ковпак, один з найвизначніших організаторів і керівників комуністичного партизанського руху в Україні діяв в цій частині України та в Галичині лише влітку і восени 1943 року.