Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Незабаром до Дивізії почали надходити різні повідомлення про погану поведінку вояків бойової групи. Цього треба було сподіватися. Адже вояки ще не закінчили свого бойового навчання, а їхні німецькі старшини й підстаршини були молоді та недосвідчені. Не треба ще забувати, що бойову групу послано в околиці, в яких жило чимало польського населення, а то і в чисто польські околиці. Стара ворожнеча між поляками та українцями мусіла тут виявитися. Але треба брати до уваги, що бойовій групі Дивізії, як ненімецькій частині, інші німецькі частини приписували багато неслушного або такого, що самі накоїли. У багатьох випадках можна було це безперечно провірити. Приписування Дивізії німецькими частинами різних провин повторювалося також пізніше. Командування Дивізії простежило всі скарги і, якщо були докази, винних покарано. При цьому виявилося, що Фрайтаґ карав дуже суворо за найменші проступки проти дисципліни й порядку. Про це переконалися на власній шкірі як українці, так і німці.
В лютому 1944 року у Львові вбито шефа уряду і заступника губернатора Вехтера, О. Бауера (Otto Bauer), який при утворенні Дивізії приклав багато зусиль. На його похорон відправлено одну почесну сотню і дивізійну оркестру. Цей перший прилюдний виступ вояків Дивізії відбувся з великим пропаґандивним успіхом і був прийнятий громадськістю з радістю. Оркестра грала також дуже добре.
Впродовж лютого кількаразові прохання Дивізії перенести її з «Гайделяґеру» до іншого табору увінчалися успіхом: їй призначено табір в Нойгаммері на Сілезії. Переїзд відбувався з великими труднощами при вантаженні і вивантаженні зброї та приладдя. Відчувався брак вантажних машин і досвідчених у вантаженні людей. Впродовж трьох тижнів посаджено Дивізію у близько 30 ешельонів. Ця операція була також цінною вправою для Дивізії.
В Нойгаммері справжнє бойове навчання почалося щойно в березні 1944 року. Табір в Нойгаммері був значно краще влаштований, ніж «Гайделяґер». Місцевий комендант табору тісно співпрацював з Дивізією. Завдяки значно коротшому транспорту й заходам відділів І(b), IV(а) та IV(c), зброя, виряд, коні, автомобілі пляново й швидко прибували. Приїхали німецькі командири, так що врешті в кінці лютого розпочалося формування штабів поодиноких частин Дивізії, яким була передана відповідальність за формування і продовження навчання їхніх підрозділів.
Дивізію формувалося як модерну піхотну дивізію SS. [15] До неї дотатково призначено один змішаний дивізіон зенітної артилерії, який складався з однієї 2-см, однієї 3.7-см та однієї 8.8-см батерій. По всіх частинах кипіла праця. Не зважаючи на деякі недоліки, усі радо й захоплено виконували свої завдання, а добрі успіхи додавали ще більшого заохочування. Із запасних частин вермахту приїхали рекрути й приступили успішно до виконування нових зайнять. З курсів повернулися фахівці. Перші нововишколені підстаршини також повернулися до Дивізії і очікували підвищень службових ступенів. Командири ознайомлювалися з новими завданнями. На жаль, Фрайтаґ, не зважаючи на свою пильність, забагато часу витрачав за зеленим столом, а надто мало перебував серед вояцтва на вправах. А саме тоді дуже молоді німецькі й українські інструктори найбільше потребували порад і вказівок.
Взаємовідношення німців і українців було не скрізь однакове. Багато залишалося до побажання. В більшості випадків було так, - які командири - таке відношення. Де молоді командири працювали з вояцтвом в атмосфері зрозуміння, але під контролем дисципліни, там взаємовідношення були добрі, а подекуди - кращого не можна було і бажати. Прикладом могли послужити дивізіон зв'язку і винищувально-протитанковий дивізіон. Це не значило, що командири полків були гірші, але вони, маючи під командою більше число вояцтва і більше завдань, у багатьох випадках не мали можливостей встановити особисті зв'язки. Мати добрі відносини між німцями й українцями - було насамперед завданням командирів куренів чи дивізіонів. Власне у встановленні дружніх відносин видно було великі помилки. Командир Дивізії намагався різними способами ці огріхи направити, але він сам мимоволі створював між собою та українцями невидну стіну, що перетворювалася в непоборний бар'єр. Його вже згадана короткозора, безглузда особиста політика лише ускладнювала відносини між німцями і українцями. Фрайтаґ не міг погодитися з фактом, що він командир чужонаціональної дивізії, в якій німецькі старшини повинні бути винятками.
На весні 1944 року до складу Дивізії врешті було включено поліційні полки чч. 4, 5, а згодом чч. 6, 7, 8. Щоб добитися перенесення цих полків, треба було довгих і твердих домагань Українського Центрального Комітету, губернатора Вехтера і самих вояків цих полків. Вони зголосилися до Української Дивізії й побоювалися, що їх можуть кинути на Західній фронт, коли вони залишаться у поліційних полках. [16] Більшість німецьких старшин і підстаршин поліційних полків не відповідала вимогам Дивізії. Це були найчастіше поліційні старшини й підстаршини, які не підходили для командування військовими фронтовими частинами, їх треба було відіслати назад до поліції. Уже кращими були старшини німецького походження, так звані "фольксдойч" (Volksdeutsche), із Словаччини, яких пізніше приділено до Дивізії.
[15] Дивись додаток ч. 3.
[16] Так звані "поліційні полки" були зформовані з добровольців, призваних до Дивізії першим набором. Вони проходили бойове навчання в районі колишнього польсько-прусського пограниччя, біля Глині, Білостоку та в східній - Мецу (Metz) і південній - По (Pau) - Тарб (Tarbes) - Сальє-де-Борн (Salies-de-Bearn) Франції. Згідно з протоколом Військової Управи від 1943 року (том ІІ, ст. 6-7), полки мали такий склад: 4-ий полк (Gal. SS-Freiw.-Regiment 4, мабуть, це була офіційна назва полків) - 1 264, 5-ий - 1 372, 6-ий - 1 293, 7-ий - 1 671, 8-ий - 1 573. Курені в цих полках складалися з 4 сотень (приблизно 160 стрільців), а сотні - з трьох піхотних чот і однієї чоти зв'язку. Старшинами і підстаршинами поліційних полків були виключно німці.
На початку лютого 1944 року 4-ий полк було перекинуто до Галичини на боротьбу з большевицькими партизанами, де він згодом брав участь у боях з Червоною Армією під Тернополем. У Франції вояки закінчили вишкіл і на весні 1944 року їх у більшості відіслано до Дивізії в Нойгаммер. Під час вишколу їх використовувано також для поборювання французьких партизанів. При ліквідації поліційних полків у Франції деякі вояки перейшли до лав французьких партизанів, наприклад, група Осипа Круковського, яка становила окремий відділ в групі майора Легранда.
Проти невключення поліційних полків до Дивізії протестували губернатор Вехтер, командування Дивізії, Український Центральний Комітет та Військова Управа; їхні протести, як знаємо, досягли мети. Військова Управа вислала деяких своїх членів відвідати ці полки, наприклад, Юрій Крохмалюк відбув поїздку до Франції та до 4-го полку в районі Збаражу.
Джерела й література: Крохмалюк Ю. У Збаражі. "Вісті", чч. 4-5 (18-19), червень-липень 1992, Мюнхен. Небелюк М. Під чужими прапорами. Париж 1951. Процакевич Є. Поліційні полки. "Вісті Комбатанта", ч. 3-4, Торонто - Нью-Йорк 1970.