Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Харчування було ще іншою проблемою для Дивізії. Українці за звичкою багато їли, головне масних страв. Тому їм звикати до поживних, але малих військових порцій доводилося дуже важко. Ще один клопіт справляла звичка українців носити штани на поясі, замість на шлейках. Шлейок, що їх дістали українці, вони не носили, бо не звикли до них. До підперізування вони вживали ремені від крісів і вуздечок, які крали. Цю звичку вигадливий Паліїв пояснив ось як: українці звикли мати почуття ситости в своєму шлунку. Вони тому підперізуються, бо при порожньому шлунку можуть стягати свій живіт на одно чи два очка більше. Тим способом вони затримують почуття ситости і контролюють почуття голоду. А тому, що німецькі військові порції є малі, вони мусять підперізуватися. Очевидно, німцям, з їхньою типовою звичкою щодо організаційного порядку, годі було зрозуміти таку логіку. Серед вояцтва панував добрий настрій і дух товариськости. Хоч шухляди і шафи не замикалося на ключ, майже не траплялося крадіжок у товаришів.
Німецький персонал Дивізії походив з поліції; його відряджено з єдиної в німецьких збройних силах поліційної дивізії. З вермахту прибув лише начальник штабу Дивізії, автор цієї праці. До його завдань належали: допомога командирові Дивізії при організації, вишколі та тактичному командуванні. Він служив в артилерії, у 1943 році закінчив академію генерального штабу і був призначений до штабу сухопутних військ. До Дембіци приїхав 10 січня 1944 року.
За малими винятками німецькі старшини й підстаршини ані віком, ані досвідом не підходили до чужонаціональної Дивізії. Через дуже молодий вік, брак життєвого досвіду і незнання людської вдачі, вони не могли справитися з важким завданням керування і піклування людьми. Кращі з них ще могли добре провадити фахове навчання, але не вміли встановити людських відносин і через те не здобули собі довір'я українців. Деякі з них, і то, на жаль, головне старші, прибули до Дивізії з наперед виробленим неґативним наставленням як до українців, так і до Дивізії, яка, на нещастя, ще й називалася «галицька». [9] До того всього, маса молодого німецького основного складу, хоч відбула коротке, чисто ремісниче, вояцьке навчання, ще не була вихована у вояцькому дусі. Багато з них були зарозумілі, частково на підставі їх успіхів на фронті. Зате бракувало добре вихованих, солідно вишколених, випробуваних німецьких старшин і підстаршин. Деякі з них мали надто багато сумнівів, а деякі жадних. Часто-густо панував сильний нахил до пияцтва. Очевидно, між німцями були добрі старшини і підстаршини, які з запалом і посвятою віддавалися своїй праці. Завдяки своєму характерові і знанням, вони здобували чималі досягнення, хоч як важкі були їх завдання. Але таких було небагато.
Часті непорозуміння між українцями і німцями спричинював III-ій відділ (військово-польовий суд) штабу Дивізії. [10] Начальником цього відділу повинна була бути краща людина, яка ліпше відстоювала б інтереси й права свого відділу перед Фрайтаґом. Справді цей відділ злагіднив багато суворих розпоряджень командира Дивізії, але треба йому закинути, що він не на всі судові розправи брав українців на засідателів, хоч цього постійно вимагав Фрайтаґ.
Склад керівного посту відділу V (автотранспорт і механічні сотні) не був вдалий від початку до кінця існування Дивізії. Начальником цього відділу мусів бути енерґійний старшина, з справжнім фаховим знанням. Насамперед він повинен би виявляти зрозуміння для українців, які мали "свою уяву” про автомобіль, але були цікаві й здібні в технічному навчанні.
Відділ VI, духовної опіки над вояцтвом Дивізії, не завжди розумів суть українських проблем. З допомогою кількох українців він працював дуже ретельно, але йому на перешкоді стояві командир Дивізії. Фрайтаґ використовував цей відділ на те, щоб в обіжниках, у повчальному тоні, вказувати українцям на їхні слабості й проступки. Фінансове цей відділ був добре забезпечений, частково тому, що чимало фондів приходило з українських джерел, а Військова Управа свою допомогу для вояків спрямовувала переважно через нього.
Ще однією похибкою було те, що командир Дивізії не усунув командира польово-запасного куреня Кляйнова (Kleinow). Фрайтаґ затримав його тому, що Кляйнов був здібний організатор і добре вмів організувати різні курси навчання. Постійні скарги, які приходили на нього до штабу Дивізії, Фрайтаґ не брав до уваги.
Як виглядали молоді українські кандидати на старшин і підстаршин? Про них ми вже згадували мимохідь. До Дивізії прибуло багато молодої інтеліґенції з міст і сіл. Уже на початку формування Дивізії, близько 1500 вояків було кваліфіковано у кандидати на старшин або підстаршин, на основі їхньої освіти та фізичної вправности. Проте, з цим найціннішим майном українців треба було обережно обходитися. Саме число ще не вирішувало питання старшинських і підстаршинських кадрів Дивізії, бо на підготову старшин для ведення чоти потрібно близько одного року, а тим часом Дивізія напевно буде введена в бойові дії. А навіть якщо частина з них повернулася б з шкіл перед фронтовими боями Дивізії, вони не матимуть практичного фронтового досвіду. До того відкомандирування цього інтеліґентного і провідного елементу до старшинських і підстаршинських шкіл прийшло в критичний час формування Дивізії й тим самим її сильно ослабило. В Дивізії сильно відчувався брак добрих інструкторів. Тому не диво, що більшість командирів не ставилася прихильно на від'їзд кандидатів до шкіл. Натомість годі виправдати деяких командирів, які висилали гірших вояків до шкіл, а кращих затримували у своїх частинах.
[9] В червні 1943 р. райхсфюрер СС (Гіммлер) заборонив вживати в Дивізії назву "українська" та зарядив називати її "галицькою" ("Galizisch"), а добровольців - "галичанами" ("Galizianer"). Проти того запротестував губернатор дистрикту Галичина в Генеральній Губернії (Вехтер), вказуючи передусім на факт, що Галичина - це державно-територіяльне й провінціяльне поняття, а не національне. Гіммлер відкинув той та всі інші протести, мотивуючи своє рішення ставленням України до Німеччини у 1918-19 рр. K. G. Klietmann. Die Waffen SS; eine Dokumentation (ст. 194).
У наказі Гіммлера від 14 липня 1943 р. до всіх начальників штабів писалося: "При згадці про галицьку дивізію я забороняю коли-будь говорити про українську дивізію чи українську національність". Heinz Hцhne. Der Orden unter dem Totenkopf. "Der Spiegel", Hamburg, 1967, No. 7 (ст. 64).
[10] Штаб Української Дивізії складався з наступних відділів:
Відділ I(а) - тактичні завдання, воєнні дії, персональні справи старшин; I(b) - постачання амуніції, зброї, спорудження, транспорту; I(c) - контррозвідка, переслухування полонених, політичний контроль, цензура листів; II(a) і II(b) - картотека старшин, підстаршин і стрільців; III - польовий суд для політичних і кримінальних справ вояків; IV(a) - обмундирування, харчі; IV(b) - санітарний; IV(c) - ветеринарний; IV(z) - зуболікувальний; V - автомашини і механічні сотні; VI - духовна опіка: релігійні справи, преса, театр, радіо тощо.
Командирові Дивізії були ще безпосередньо підпорядковані дивізійна штабова квартира, польова жандармерія і польовий шпиталь. Е. С. Штаб 1-ої Української Дивізії. "Вісті" Братства кол. вояків 1-ої УД УНА, ч. 1-2 (39-40), січень-лютий 1954, Мюнхен (ст. 22). Ю. Тис-Крохмалюк. Організація 1 УД УНА. "Вісті Комбатанта", ч. 3(11), Нью-Йорк, 1963 (ст. 15-19).