Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Між німцями як в штабі Дивізії, так і в поодиноких частинах, деякі старшини цілком розуміли інтереси та потреби українців. Треба згадати, що штабні старшини мали кращий перегляд справ, бо вони не були зайняті дрібними щоденними турботами. Домогтися будь-яких поступок для українців у командира Дивізії чи інших частин, - була не легка справа. До того українці не творили єдиного суцільного бльоку, а з геройською смертю сотника Палієва під Бродами втратили найкращого оборонця українських інтересів. Його наступник сотник Любомир Макарушка спершу мусів ознайомитися з особливими обставинами. Пізніше він з такою самою енерґією та завзяттям відстоював українські інтереси. Українці знали про прихильне до них ставлення деяких німецьких старшин. Часто поодинокі члени Військової Управи обговорювали проблеми Дивізії з начальником штабу, оминаючи командира Дивізії. Але тільки зміна на посту командира Дивізії більш відповідною і розумнішою людиною могла покращати ситуацію. Хоч німці ніби офіційно визнавали Український Центральний Комітет і Військову Управу, але вони не могли виявитися. Вони мали тільки опікуватися вояцтвом, але в усіх вирішальних питаннях з ними не рахувалися. Також губернатор Вехтер, людина енерґійна й повна доброї волі, не міг знайти зрозуміння для своїх цілей в німецьких установах і не міг добитися полагодження принципових проблем ні в німецьких найвищих колах, ні у командира Дивізії. В тодішніх умовах, Вехтера, як і старших українців, німці вважали за надто великого «кавалера».
У бойовому навчанні українське вояцтво здобувало помітні успіхи. Українські вояки виявляли багато доброї волі й зацікавлення. Вони здібні й дуже цікавилися технічними галузями. Дезертирство, ще таке часте явище в Дембіці, майже не існувало. Лише кілька вояків не повернулися з відпустки. Вони правдоподібно попали під вплив Української Повстанської Армії, яка, як противник Дивізії, намагалася усіма силами стримати наплив української молоді до Дивізії. Досить вільне тоді партизанське життя в УПА під українськими національними прапорами більш вабило молодь, ніж тверде життя в Дивізії. Під час відпусток вояки Дивізії були використовувані УПА як інструктори для повстанців. Після закінчення відпусток УПА їх відпускала назад. Суперництво між УПА й Дивізією не створило для останньої поважних труднощів.
Українці швидко засвоювали знання і вміло його застосовували на практиці в галузі теренознавства; вони виявляли витримку і твердість у переношенні напруження. Зате у стрілянні, всупереч усім сподіванням, мали погані результати. У них було велике зацікавлення технічними галузями, в яких вони набували досконалу вправність, наприклад, у зенітній артилерії. Як водії автомобіля, вони хоч з захопленням сідали за кермо, але виявляли мало потрібного контролю. Між ними мало добрих шоферів-механіків. Сідаючи біля українського водія, створювалося враження, що сидиш на бочці пороху з запаленим до неї ґнотом. У всякому разі так було з українцями після відносно короткого їх вишколу в автомобільному транспорті. Як конюхи, українці настільки солідні, що добре поїли і годували коней. Зате не радо чистили їх і запряжку.
Постійний наплив добровольців поповнив Дивізію до повної бойової сили, і ще понад 800 вояків охоплено у польово-запасному курені. З цього куреня приходило поповнення старшин, підстаршин і стрільців до кожного підрозділу Дивізії. Крім цього, в ньому відбувалися різні курси фахівців. У квітні 1944 року наплив добровольців досягнув такого рівня, що вже можна було серйозно взятися за організацію вишкільно-запасного полку. Нормально такий полк не підпадав фронтовій дивізії, а окремим командам тилу. У випадку Дивізії, у якій всі вояки були українці, його підпорядковано безпосередньо Дивізії. Спочатку співпраця вишкільно-запасного полку, який приміщено у Вандерн (Wandern) біля Франкфурту над Одрою, була погана, але з часом покращала. Впродовж перших шістьох місяців стан у цьому полку був катастрофічний. В той час в ньому перебувало яких чотири-п'ять тисяч рекрутів - сирий матеріял без жадної військової підготови. Усіх німецьких і українських інструкторів було ледве 40-50, які до того були переважно нездатні до фронтової служби через поранення і тому не могли виконувати практичної вишкільної служби. Дивізія не могла допомогти вишкільно-запасному полкові інструкторами, бо сама відчувала брак старшин і підстаршин. А треба пам'ятати, що в майбутньому з вишкільно-запасного полку приходитимуть поповнення до польово-запасного куреня і до всіх частин Дивізії.