Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
У командний склад групи повинні були ввійти найкращі старшини й підстаршини, але треба було залишити деяких інструкторів у Дивізії, яка перебувала в стадії формування і вишколу. Ще цієї самої ночі приступлено до формування підсиленого куреня і вислано про нього звіт до Берліну. Коли наступного ранку прийшло з Кракова повідомлення, що тим часом ця група не буде післана в Галичину, ми відітхнули з великою полегшою. Проте група мусіла бути готова на марш через 24 години на випадок потреби. Тим часом, як запляновано, формування бойової групи закінчено впродовж 48 годин. Вона готова до посадки в ешельони. Українське вояцтво в захопленні. Так як і німці, воно не брало серйозно цієї події, а радше трактувало її як приємну розвагову вправу під час монотонного твердого військового навчання. Одначе, бойова група не мала ніякої бойової вартости і про цей факт звітовано вищому командуванню, щоб воно не мало жадних ілюзій. У всякому разі командування Дивізії зробило всі потрібні заходи, щоб бойову групу зформувати наново впродовж визначеного часу, якщо б на це прийшов новий наказ. За яких три-чотири дні ми одержали новий наказ (з доручення райхсфюрера Гіммлера) від вищого командування СС і поліції в Кракові на формування бойової групи, яка буде йому підпорядкована і післана впродовж 24 годин в район на північний захід від Львова на боротьбу з большевицькими партизанами. Всі застереження Дивізії щодо сумнівної вартости такої групи не прийнято до уваги. Бойова група складалася з одного піхотного куреня, однієї батерії легкої артилерії, однієї чоти саперів, однієї винищувально-протитанкової чоти, групи зв'язку з зв'язковим приладдям та малого відділу постачання. Команду над усіма підрозділами ґрупи перебрав заступник командира Дивізії полковник Баєрсдорф. Команду піхотного куреня очолив єдиний на той час в Дивізії німецький курінний командир сотник Бріштот (Bristot). Командиром артилерійської батерії був майор Микола Палієнко, колишній старшина царської російської армії, пізніше української армії, контрактовий старшина польської армії і абсольвент Польської Академії Генерального Штабу. Бойова група від'їхала трьома ешельонами, про що негайно повідомлено Берлін.
За кілька днів виявилося, що Гіммлер зовсім не видавав наказу про формування бойової групи. В розмові з вищим фюрером СС і поліції В. Коппе (SS-Obergruppenfьhrer Wilhelm Koppe) він лише згадав про таку можливість, яку негайно замінено на наказ від імени райхсфюрера. В таких умовах доводилося працювати в Дивізії. Коли командир Фрайтаґ повернувся назад, він заявив, що такого наказу він би не виконував, бо він добре знає, якими методами працюють деякі вищі фюрери партії. Вся ця подія була для автора чимсь новим і дивовижним. Для нього, старшини вермахту, кожний наказ треба було виконати, але наказ мав бути обдуманий, а не легковажний. Наказ Коппе був типовим зразком ведення війни так званими «військовиками» без жадного фахового знання, без обдуманих розпоряджень, без уваги на наслідки й безпеку людей. На щастя, вищому командуванню СС і поліції в Генеральній Губернії не підлягали навіть тимчасово там розташовані частини вермахту чи зброї СС. Він командував лише поліційними з'єднаннями. Лише винятково траплялися випадки, що окремі фронтові частини були йому підпорядковані для виконання деяких спеціяльних завдань.
На жаль, бойова група не зовсім вдало виконала своє завдання. Та це не диво. Вона була підпорядкована поліційному генералові у Перемишлі, який про неї не дбав і нею погано керував. Він не мав жадного поняття про військову тактику чи командування військовими частинами. Вини треба шукати в тих, що видали наказ про введення в бойові дії бойової групи Дивізії, попри всі застереження її командування. Непідготована до зимових боїв, вона разом з іншими німецькими та поліційними частинами була введена в бої проти добре устаткованих і підготованих партизанів. Після 4-тижневих дій, група повернулася до Дивізії, яка тим часом перенеслася до табору в Нойгаммер (Neuhammer) на Сілезії. Не зважаючи на всі несприятливі умови, бойова група все таки включилася досить успішно в бойові дії у районі Чесанова, Любачева, Тарногороду, Білограю і Замостя (північно-західня Галичина й Холмщина) під кінець своєї короткої кампанії.