Паперові солдати

8

Вхід до криївки ховався під дровітнею, тому кожного вечора перед початком роботи доводилося перекладати дрова, а після завершення — вертати їх на місце. Через це, а також через короткі літні ночі справа з облаштування просувалася повільно попри те, що Грім із Гнатом працювали вправно та із задоволенням — не все ж відсиджуватися на горищі, треба й кров по жилах розігнати. Яму попід сараєм викопали ще навесні, коли свіжу землю легко викинути так, щоб вона лишилася непоміченою, тоді ж поклали перекриття. Зараз лишалося тільки обкласти стіни колодами, настелити підлогу та зробити лежаки — здається, не так вже й багато, можна швидко впоратися. Однак швидко — це коли є готові дошки, а чи принаймні кожну з них не треба випилювати, скоцюрбившись у крихітній ямі, впріваючи від задухи під низькою стелею, це коли можеш працювати на сонці, а не глупої ночі, це коли кожна стружка чи жменя тирси не вимагає знищення, бо може здатися підозрілою випадковому стрибку чи міліціонеру.

— Друже Грім, можна запитати? — довготелесий Гнат на долівці працював повздовжньою пилкою, і сорочка на його спині змокріла ущент. — А хіба Буйний мав право зайняти криївку, яку готували були для нас?

Грім, який, примостившись на нашвидкуруч збитому риштуванні, облаштовував вентиляційний хід через загату, озирнувся:

— Знаєш, як кажуть, сусідське поле — не чуже. Він же знає, що ми його силою вибивати не станемо, от і зухваліє.

— Але ж совість має бути!

— Друг Зот уже написав Буйному, а той відповідає, що змусили обставини.

— Як лисичка, — невесело посміхнувся Гнат і витер спітніле чоло.

— Яка лисичка?

— У зайчиковій хатці: собаки гнали — не вигнали, ведмідь гнав — не вигнав.

— Еге ж. Але Зот відправив ляментацію у Центральний Провід. Я теж буду наполягати на відзисканні криївки в Буйного, бо тут зимувати не можна, — голос провідника посуворішав. — Тут дитина, а діти небезпечні.

— Антося? — Здивовано обернувся Гнат. — Але ж вона допомагає нам...

— Сьогодні нам, завтра їм. Ти знаєш, що для того, щоб викрити сотника Спартана, агент МҐБ одружився з його сестрою?

— Одружився з сестрою? — не повірив Гнат.

— Саме так. Одружився і виказав, — Грім менторськи покивав головою, хоч співрозмовник і не міг цього побачити. — Комуністи не вірять в Бога, тому не мають нічого святого. Ні любові до жінки, ні жалю до дитини. Ніц.

Гнат зітхнув.

— А як просувається твоє навчання? — поцікавився провідник.

— Та просувається, — невесело відгукнувся хлопець, і пилка в його руках заспівала з лютою силою.

— А з чого така досада?

Гнат раптом зупинив роботу і обернувся до Грома.

— Не моє це, друже провідник. Хлопці там воюють, а я тут папір псую! Мене на підривника навчали.

— Правильно. Підривнику, так само, як і художнику, потрібна тверда рука.

— І що з того?

— А те, що ворог сильніший, тому нам не здолати його у відкритому бою. Однак зараз західні країни почали прозрівати, тому потроху складається міжнародна антисталінська коаліція. За кілька років, коли вони уже всерйоз візьмуться за СРСР, мають побачити, що українці — не худоба у стійлі. Що ми боремося. Помагають лише тим, хто бореться. Зрозумів? Хто борець, той здобуває світ.

— А хіба підривати їм машини й тюрми — це не боротьба?

Грім поклав молоток, спустився з ослона, на якому був стояв, і зазирнув Гнатові в очі:

— Олівець в умовах підпілля є більш грізною зброєю, ніж куля. Скільки разів тобі говорено?

— Але ж совіти нас не олівцями б’ють!

На скронях провідника виступили жили:

— Накази Проводу не обговорюють, а виконують. Це зрозуміло?

— Зрозуміло, — буркнув Гнат і знову взявся до роботи.

Та Грім не поспішав повертатися на риштування.

— Я знаю, про що ти насправді думаєш! Про того капітана, що вивіз на Сибір твою родину. Як його?

— Маркелов, — буркнув Гнат.

— Маркелов, — повторив Грім відлунням. А потім повернувся до командирських інтонацій. — Так от, викинь його з голови. Це наказ!

Пилка несамовито шурхотіла у Гнатових руках, хлопець смикав її так, неначе збирався вимістити на дошці усю свою лють. Мовчанка підлеглого явно прийшлася провідникові не до смаку.

— Пропагандивний фронт зараз є важливішим за все! І не тобі рішати, як і що робити. Скажуть малювати — будеш малювати, скажуть підривати — будеш підривати, — Грім різко махнув рукою, ніби ставлячи крапку у розмові, і повернувся до своєї роботи.

Після робочої ночі день ставив перед підпільниками наступні задачі — відпочити та відновити сили до вечора, забезпечити чатування на горищі, але окрім цього на Гната чекали уроки малювання, коли друг Зот садив його біля себе та терпляче пояснював: