Паперові солдати
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-688-041-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Паперові солдати». Краткое содержание книги:
Двоє молодих художників зустрічаються у Варшаві. Один з них — Білл Титла, син українських емігрантів зі США. Другий — Ніл Хасевич, молодий волинянин. Доля готує їм багато випробувань, але вони про це поки що не знають, натомість п’ють пиво та сперечаються про творчість.
Обираючи один з двох можливих шляхів, кожен з нас втрачає другий, але читачі роману «Паперові солдати» мають унікальну можливість пройти обома дорогами водночас — разом із Біллом Титлою потрапити на студію Діснея та взяти участь у створенні класики сучасної анімації — «Білосніжки», «Піноккіо», «Дамбо», або ж разом із Хасевичем залишитися в Україні, піти в УПА і стати її головним художником. Жити на фермі біля океану чи переховуватися у криївках, замітаючи сліди. Одружитися з голлівудською моделлю або все життя нести в душі невисловлені почуття.
Роман ґрунтується на реальних подіях.
Дісней у своєму світлому костюмі вийшов наперед і подивився на кожного — а він це вмів, — одним поглядом охопити всіх так, що здавалося — очі вишукують персонально тебе. Під цим поглядом Титла скулився та раптом відчув нездоланне бажання чхнути. Проте переривати боса таким чином було б неввічливо, тому він одразу пальцями почав терти перенісся, і це допомогло.
— Вітаю, пані та панове, — промовив Дісней і зробив ще один невеличкий крок вперед, щоб опинитися точно у центрі імпровізованої зали. — Я зібрав усіх вас тут, щоб розповісти казку.
Попри такий легковажний початок, ніхто не посміхнувся — казки на студії Діснея були бізнесом, тобто серйозною справою, а якщо їх розповідав особисто бос, то й поготів. А той, витримавши паузу, почав:
— Колись, у старі часи, жила собі чарівна маленька принцеса на ім’я Білосніжка. Її пихата й зла мачуха Королева боялася, що одного дня краса Білосніжки затьмарить її власну, а тому вдягала маленьку принцесу у лахміття та примушувала працювати на кухні. Кожного дня Королева запитувала своє чарівне люстерко: «Скажи, люстерко на стіні, найкрасивіша я чи ні?» — Дісней підняв руку, зображаючи жінку, що дивиться у дзеркало, і вся його постать вмить виструнчилася, а обличчя набрало якоїсь монаршої величі.
— Я знаю цю казку, — прошепотів Білл на вухо Беббіту, що сидів поруч.
— Я теж. Був такий мультик з Бетті Буп, — кивнув той.
— І допоки люстерко відповідало «Хоч обійди усі світи, прекраснішої не знайти», зла мачуха не чіпала Білосніжки.
Дісней розповідав казку, неначе перед ним були діти. Він по черзі перетворювався на Королеву і Білосніжку, Принца на коні, оленят та пташок. Його розкішні чорні брови просто-таки літали по обличчю, вони суворо супилися біля носа, і раптом вигиналися здивованими півколами, в один момент перетворюючи образ злої мачухи на чарівливу дівчину. А коли розпочалася історія з гномами і Дісней взявся присідати та ходити навпочіпки, показуючи різні образи та характери Буркотуна, Мудрика, Веселуна та Тихоні, глядачі запосміхалися — настільки це було кумедно.
Сміх, як не дивно, притлумлює чхання, тому Титла охоче хихотів разом з усіма.
Нарешті Принц поцілував Білосніжку, і казка закінчилася. Під враженням побаченого дехто навіть почав аплодувати.
— Ну, ви зрозуміли, що це наш новий проект, — пояснив Девід Генд, поки Дісней кланявся.
— Але ж, бос, — підвівся з місця Арт. — Це тривало дві години, — він показав годинник, який, виявляється, весь цей час тримав у руках.
— Молодець, — Дісней посміхнувся. — Все правильно. Це буде мультфільм не на дві, але на півтори години. Повний метр.
— Повний метр? — недовірливо перепитав хтось іззаду.
Дісней кивнув.
— Але ж це неможливо.
— Пробачте, панове, можливо, ви не помітили, але ми з вами тут цілими днями робимо неможливе, — посміхнувся у відповідь Дісней.
Усі загомоніли, вражені почутим.
— Врешті чим десять мультиків по вісім хвилин відрізняються від одного на вісімдесят? — запитав Генд.
— Звісно, відрізняються, — одразу зауважив Беббіт. — У різних мультиках можна повторювати одні й ті ж трюки чи ґеґи, а для одного фільму скільки ж треба їх вигадати?
— Саме тому, — сказав Дісней. — Саме тому я плачу п’ять доларів кожному, хто запропонує добрий ґеґ. І це стосується не тільки художників, але й усього персоналу студії.
— Діти не витримають такого довгого фільму, — скептично промовив Грим Нетвік, монополіст жіночих образів.
— Діти й не таке витримують. Наприклад, школу, — директор Генд мав відповіді на всі питання. Ще б пак — сценарій вже було написано, а значить рішення обговорювали тисячу разів.
— А оскільки робота нова і масштабна, — Дісней підвищив голос, і гомін водночас ущух. — То я хочу призначити аж чотирьох супервайзерів, — він зробив паузу, вишукуючи серед присутніх потрібних людей. — Це Фред Мур, Гамільтон Ласк, Норман Ферґюсон і... Білл Титла.
Почувши своє ім’я, Білл розгубився, і несамовите бажання чхнути знову повернулося до нього, тож довелося знову терти носа.
— Вітаю, старий! — поплескав його по плечу Арт.
— Білосніжку малюватиме наш незамінний Нетвік під керівництвом Ласка. А Беббіт... ти вже добре навчився малювати голих жінок?
Усі засміялися та заозиралися на Арта.
— Значить, настав час одягнених. Королева-мачуха — твоя. І до речі, Гриме, давай цього разу обійдемося без сексуального підтексту. Звісно, чоловіки люблять твою Бетті Буп, але тут інший випадок, зрозуміло?
— Як скажете, — знизав плечима той.
І в цей момент чхання таки перемогло Титлу і вихлюпнулося назовні громоподібним звуком, від якого сахнувся Беббіт та пригнув голову хлопець попереду.
Тут уже весь зал вибухнув щирим сміхом.
Лише директор виробництва Генд лишався незворушним, і коли всі відсміялися, він поліз у кишеню:
— Тобі п’ять доларів, хлопче, — простягнув він купюру Біллу.
7
Усі начальники однакові — щойно давши завдання, одразу вимагають результату. Складна розшукова справа потребує занурення, обмірковування, а коли тебе мало не щодня підганяють, бо «Москва вимагає», багато не поміркуєш.
Після чергового сеансу спонукання старший лейтенант Стекляр нагадав керівництву про висловлене ще при призначенні прохання направляти до нього усі листівки, малюнки та інші графічні матеріали, вилучені у бандитів в лісі та їхніх попихачів у селах. Тепер стимульоване тиском згори розпорядження враз неначе відкрило таємні шлюзи, і стоси паперів на столах почали збільшуватися щодня, погрожуючи перетворитися на звалище. Довелося дати команду Мудрицькому, щоб взявся якось систематизувати їх. І колишній бібліотекар на диво швидко навів лад на столі з доказами.
— Я поділив за жанрами. Тут агітаційні листівки, а тут карикатури і сатиричні журнали.
— Журнали? — не повірив Скляр.
— Так точно. Нам передали два журнали «Український перець» та «Хрін», — Мудрицький взяв зі столу тоненькі книжечки і показав їх керівнику. — Як бачите, «Перець» навіть з кольором.
— Бачу, — Стекляр гидливо скривився.
— Окремо я поклав маленькі папірці з написом «Бофон». Їх дуже багато.
— А ти хіба не знаєш, що таке бофони?
— Ні. У нас в Ніжині їх не було.
Звісно, до Ніжина таке дійти не могло. Хоча націоналістів колись ловили навіть на Донбасі.
— Це щось на зразок грошей, — пояснив Стекляр. — Бойовий фонд — Бо-фон.
— У них і гроші є?
— Не зовсім. Бофонами вони платять селянам замість грошей. Обіцяють заплатити, коли переможуть.
— Це як наші облігації державної позики?
— Ну ти! — обурився Стекляр. — Знайшов із чим порівнювати!
Мудрицький знітився:
— Я лише за механізмом дії, — і швидко повів далі від небезпечної теми. — Осьо парадні портрети.
— Що-що?
— Портрети, — не зовсім впевнено повторив лейтенант. — Парадні.
Стекляр взяв зі столу кілька аркушиків із зображеннями облич і став переглядати.
— І справді. Генерал Роман Шухевич... ти ба, генерал!.. Заступник голови генерального секретаріату УГВР Осип Дяків... Що таке УГВР тобі вже роз’яснили?
— Ні, — покрутив головою Мудрицький.
— Це їхній уряд. Вони собі державу вигадали бандитську. Бачиш, уряд, гроші, портрети керівників... тьху ти! Просто як кіноартистів їх малюють.
— Ось тут брошури з текстами, — продовжував показувати лейтенант.
— Молодець! — підсумував Стекляр. У кабінеті було спекотно, тому він періодично крутив шиєю, щоб піт не заливав комірець.
— Служу Радянському Союзу!
— А тепер бери лупу і шукай на них отаку жучку, — Стекляр потягнувся за олівцем і зобразив на чистому аркушику знак невідомого художника, перехрещені літери X та Н.