![Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/0/8/4/samotnij-mandrivnik-prostue-po-samotnij-dorozi-romanizovani-biografii-opovidannya-roman-download.jpg)
Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]
- Автор: Домонтович Віктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Спадщина
- ISBN: 978-966-2685-12-1
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]». Краткое содержание книги:
16—29 травня Куліш був уже в Твєрі і звідтіля поїхав із дружиною по Волзі, оселившись на літні місяці в с. Малинівці на Хопрі в брата Олександри Михайлівни Олімпія Михайловича.
З Парижа, розлучившись із Марковичевою в Берліні, Ів. Тургєнєв писав до неї 22 (н. ст.) травня, запитуючи:
— Чи знайшли Ви Вам квартиру, як Ваше здоров’я, що робить Богдан, які звістки з Росії, чи з’явився Берлінець [тобто Куліш], як Вам подобається Дрезден? — Я в усьому цьому беру найживішу участь, бо я Вас щиро покохав; не так, як Куліш — але не менш сильно, хоч і зовсім в іншому роді.
Марковичева відповіла Тургєнєву, сповіщаючи його про від’їзд Куліша і висловлюючи турботу з приводу можливих розмов. На це Тургєнєв 31 травня 1859 відповідав:
— Приємно знати, що Берлінець зник із обрію, а від розмов петербурзьких друзів не вбережешся. На те й друзі, щоб розмовляти сюди й туди.
Тимчасом до Дрездена приїхав і Опанас Маркович і привіз звістку, що Куліш не тільки помирився з дружиною, а й поїхав із нею на Кавказ.
Одержавши листа про це від Марковичевої, Тургєнєв писав їй 21 червня з Віші:
— Отже, Куліш поїхав Волгою з дружиною на Кавказ. От тобі й раз! — Це не в риму сказано, а з подиву. — Проте — діло його; він зробив добре — щасти йому, Боже.
Та все ж з Петербурга йшли не зовсім втішні звістки. І Марковичева турбувалася. Іван Сергійович заспокоював її, як міг.
18/30 червня 1859 року з Віші Тургєнєв писав:
— Звістки з Росії не дуже веселі — та що ж робити? Цьому горю нема чим помогти. Проте заспокойтесь: Шевченко не повіситься, Куліш не застрелиться… Куліш, може бути, кинеться в воду — та, повторюю, що ж робити? Він жив Вами й для Вас. Ви тепер далеко — життя пішло сіре, пласке, дрібне, нудне; він не з таких людей, що вміють піддурити свій душевний голод, поповнюючи себе будь-якою іншою їжею… Лишається сподіватись, що він схаменеться перед тим, як стрибати. По суті кожній людині більше чи менше погано; за молодих літ цього не почуваєш — тому молодість і здається нам такою чудесною.
Згодом якось, уже значно пізніше — року 1869 Куліш писав Барвінському:
— Оце ж і пані Марковичка (що я переложив на Марко Вовчок) добуялась до того, що сталась притчею во язиціх і покиванням глави в людіх. Я їй це пророкував, всяк остерегав її — чого я не робив! Та «мир навісний», а з ним разом і той, хто ці два слова сказав, звели з ума хвалінням без критики, розбалували в столиці провінціалку і тим зробили з неї європейську потаскуху».
Року 1890 у своїй поемі «Куліш у пеклі» він повторює негативну характеристику Вовчка:
А 20 липня 1889 в листі до Ом. Огоновського додав такі пояснення:
— Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка, та й не помиливсь, приложивши такий псевдонім: сей-бо вовчок, той, що росте диким паганцем на плодючому дереві, висисав так само живі соки з людей, що держали його на світі.
З приводу наведеного уривка з Кулішевої поеми Ол. Дорошкевич зазначає: «Здається, в цій непристойній характеристиці виступає, як на долоні, вся мстива, себелюбна натура Панька Куліша».
Справді, непристойна!.. Справді, був Куліш мстива й себелюбна людина!.. Але в своїх взаєминах з Марковичевою чи вже й був Куліш такий відмінний од інших, та от хоча б і від Тургєнєва? Тургєнєв мав значно м’якішу й лагіднішу вдачу, але й він пише Марку Вовчкові «свирепые письма», і він читає їй нотації, застерігає, попереджає.
Коли року 1861 Марія Олександрівна поїхала з Парижа до Рима вкупі з Олександром Пасеком та Єшевським, Тургєнєв написав їй досить сердитого листа, в якому ущипливо зазначав: «Використайте принаймні з користю Ваше перебування в Римі. Не млійте, сидячи годинами бік-коло-боку з Вашими, проте, наймилішими приятелями; дивіться, вчіться, ходіть по церквах і галереях» (1/ІІІ—1861). А в наступному листі (4/ІІІ—1861) застерігав: «Поміркувавши з приводу мого листа, Ви самі впевнитесь, що Вам не можна йти далі тією самою ж доріжкою».
Отже, в попередженнях Тургєнєва той самий зміст і сенс, що і в словах Кулішевих, коли той «остерігав Марковичеву».
А 2 січня року 1861 Герцен писав до М. К. Райхель:
37
Майже тотожну характеристику Марка Вовчка дає відомий критик Скабічевський, описуючи Марію Олександрівну часів її роману з Пісаревим. У своїх споминах він пише, що, знайомлячись із Марком Вовчком, він сподівався побачити особу чарівної зовнішности, тимчасом зустрів «дебелую матрону — атлетического сложения». «Единственно, чем можно было объяснить ее сердцеедство, это недюжинным умом и уменьем вкрадываться в душу собеседника… В начале знакомства она производила на Вас такое впечатление, что казалось и не найти другой такой симпатичной душевной женщины: как она понимает Вас, как сочувствует Вам во всем. Но мало-помалу в этом симпатичнейшем и задушевнейшем существе сказывалась немалая доля коварства: или она эксплоатировала Вас самым беззастенчивым образом, или, расхваливая Вас в глаза и уверяя в искреннем и горячем расположении к Вам, в то же время зло осмеивала Вас за глаза, или же, наконец, если замечала возможность поссорить Вас с кем-нибудь, она не упускала случая воспользоваться этою возможностью».