Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Якось Толстой казав Тургєнєву:

— Я не можу визнати, щоб те, що Ви кажете, було Вашим переконанням. Ви намагаєтесь заховати суть Ваших думок і звете це переконанням.

Такий був Тургєнєв і в своїх громадських поглядах і в стосунках із жінками.

Чергові романи Марка Вовчка набували ваги якоїсь сенсації й приносили їй, як зазначає Ол. Дорошкевич, авреолю оригінальної, експансивної жінки.

Герцен писав Тургєнеєу про Марка Вовчка 1 березня року 1861 з приводу чуток про плутані її романи, про її мандрівки, про її зустрічі й знайомства:

— Ти на неї маєш вплив (мабуть, вона на тебе — більше) і, коли ти хочеш бути їй корисним, постав її на ноги і виплутай із світу поганих спліток, подвійних кохань, кокетства й брехні. Бо Жорж Занд не через те велика письменниця, що багато капостей робила.

Мандрівки й поети стали звичайні в житті Марка Вовчка, і слава проходила в мандрівках через поетів. Марко Вовчок належала до жорж-зандівської доби жінок-письменниць. Письменниця почуттів, вона робилася приятелькою письменників.

— Марко Вовчок така ж симпатична й мила — така ж оригінальна!.. — писав про неї Тургєнєв. — Мені здається, що їй зовсім не легко жити на світі; але в неї багато характеру, вона мовчазна й уперта — і сама себе їсть «с ожесточением»[38].

У Марку Вовчку є багато незрозумілого. «Московка», як її назвав Куліш, — вона за якихось чотири роки, живши до того в великих містах — Чернігові і Києві, — опановує якнайкраще українську мову, з усіма характерними її особливостями, з усіма відтінками народного стилю, складні, проявляє глибоке знання селянського побуту, соціальних і родинних взаємин народу.

Звідсіля роблено висновок, що не вона авторка «Народних оповідань», що її авторство — то легенди й міф.

Олену Пчілку обурює навіть саме припущення, що Марко Вовчок могла так швидко й легко засвоїти українську мову. Здемаскування цієї «вигаданої постаті» в українській літературі Олена Пчілка ставила в особливу заслугу Ом. Огоновському.

— Ви вважаєте, — писала Ол. Пчілка в листі до Ом. Огоновського, — пані Марко Вовчок за міф, і за це Україна повинна складати Вам велику подяку.

Отже, хто вона, на думку Олени Пчілки, ця міфічна Марко Вовчок?

Вона — «нахабна кацапка, що вкрала українську личину, почесний вінець прекрасного українського автора», — каже про неї Олена Пчілка і в тому ж таки листі до Ом. Огоновського з обуренням продовжує:

— Бо справді, яке то колись було неславне для української мови й літератури переконання, що нібито якась перша-ліпша кацапка, зроду не чувши української мови, ледви захотіла, у два дні перейняла мову зо всіма найтонкішими її власностями й почала писати по-українськи — та ще як? — краще всіх українських повістярів. Далебі, це зневажало українську мову: що ж то за така осібна, характерна мова й письменність, коли всякий чужосторонець возьме й зараз писатиме, та ще як досконало.

Листові Олени Пчілки до Ом. Огоновського можна відмовити в патетичності.