Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

— Що є такого в цій жінці, що всі нею так захоплюються? — запитує К. Юнге. — Зовні — проста баба, відбиток чогось commun; гидкі («противные») білі очі з білими бровами та віями, пласке обличчя; в громаді мовчить, ніяк її не розворушиш, відповідає тільки «да» і «нет».

— А всі мужчини сходять від неї, — каже К. Юнге, — з глузду: Тургєнєв лежить коло її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пасек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею, незважаючи зовсім на те, що брат тільки видужав після гарячки, а мати захворіла з горя…

— Марковичева вміє так зробити, що її прихильники скрізь обстоюють її, вона кинула чоловіка, чудову людину, — кажуть: «він її не вартий»; кинула хлопця, тримала його, як собаку на кухні, — кажуть: «її душа надто велична, щоб задовольнятись життєвими дрібницями». Як мене обурює ця жінка! Де ж справедливість, коли такі створіння живуть на землі, щоб іншим життя псувати?

Запитання нездари Сальєрі, в зміненій рецепції, повторене знов і прикладене до Марка Вовчка, цього Моцарта любовних історій 60-х років.

Нічого привабливого і — «чоловіки сходять із глузду». Безрадна, мовчазна, конфузлива і — життя людей, що в неї закохуються, обертає вона в трагедію, ламає, розбиває, псує, губить, вивертає людину.

Н. О. Огарьова, Герценова дружина, каже про Марка Вовчка:

— Тургєнєв[39] мав рацію — вона була негарна, тільки її сірі великі очі були непогані, в них світились розум та український гумор: крім того, вона була струнка і вміла вбиратися зі смаком.

— Обличчя дуже лагідне, але просте, — описує її Віра Аксакова.

— Блондинка з сірими очима, рівними, плавкими і спокійними рухами, русявими косами, — згадує за неї Дм. Маркович.

Про «невродливу її фізіономію» каже також і Ап. Суслова («Годы близости с Достоевским». — М., 1921).

Славетний фізіолог проф. Сєченов у своїх мемуарах так розповідає про своє знайомство з Марком Вовчком у родині Пасеків:

— Т. П. Пасек нерідко запрошувала Дм. Ів. Менделєєва й мене до себе то на чай, то на московський пиріг або ж щі, і в її родині ми завжди зустрічали пані Марка Вовчка, яку рекомендовано було в вічі як письменницю, а за очі як бідну жінку, що страждає від суворої вдачі свого чоловіка. Чи то не звертала вона жодної уваги на нас, чи то ми не доросли до розуміння душевних її скарбів, але в мене принаймні не лишилося жодних вражень до неї щодо цього. Нічого більше: білява, невродлива, не дуже молода і досить огрядна дама, без усяких прикмет змучености на обличчі.

— Проста до пошлости — ось яке враження справляла Марко Вовчок у житті.

Марія Карташевська у листі до Віри Аксакової з приводу оповідання «Игрушечка» писала: «Що за величезний талант у цієї жінки! Ні, вона, певно, прикидається, являючись такою простою, ледве-ледве не пошлою жінкою в звичайному житті».