Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Так, я мала певні розбіжності з Софі Лефевр, але сьогодні мені важко на серці. Бачити, як її заштовхують у фургон, наче бездушне тіло, уявляти собі, що чекає на неї попереду… Темні часи настали. Хіба могла я подумати, що побачу таке на схилі життя. Бувають ночі, коли здається, що наше маленьке містечко перетворилося на божевільню.
Своїм низьким гучним голосом Крістофер Дженкс дочитує останні рядки. У залі панує тиша, чути лише, як працює стенографістка. Над головами ліниво обертається вентилятор, марно силкуючись розігнати повітря.
— «Я знала, що дівчина приречена, відколи вони вирішили облаштуватися в “Червоному півні”». Пані та панове, гадаю, цей уривок зі щоденника цілком змістовно доводить нам, що, хоч як складалися стосунки Софі Лефевр із німцями в Сент-Перонні, щасливими вони явно не були.
Він прогулюється судовою залою з таким виглядом, наче вийшов на узбережжя вдихнути морського повітря, а тим часом буденно продивляється ксерокопії.
— Але це не єдине свідчення. Та сама місцева мешканка, Вів’єнн Лув’є, показала себе неперевершеним хронікером подій із життя маленького містечка. І якщо ми зазирнемо в її записи кількома місяцями раніше, то побачимо ось що:
Тепер німці харчуються в «Червоному півні». Вони змушують сестер Бессетт готувати собі такі розкішні страви, що пахне на цілий майдан і ми всі божеволіємо від запаху. Днями в булочній я казала Софі Бессетт — чи Лефевр, як вона тепер називається, — що її батько не потерпів би цього, але вона лише відповіла, що нічого не вільна вдіяти.
Він підіймає голову.
— «Нічого не вільна вдіяти». Німці вторглися в готель дружини художника, примусили її готувати для себе. Ворог опинився буквально у неї в домі, а вона була цілком беззахисною. Дуже переконливо. Але це не єдине свідчення. Під час дослідження сімейного архіву Лефеврів виявлено листа, написаного Софі Лефевр до її чоловіка. Вочевидь, цей лист так ніколи до нього й не дійшов, але це вже, я переконаний, справи не стосується.
Він підіймає лист угору, до світла, наче намагаючись роздивитися краще.
Пан комендант не такий дурний, як Беккер, але непокоїть мене набагато більше. Він дивиться на мій портрет, написаний тобою, а мені все хочеться сказати, що він не має на те права. Ця картина більше, ніж усі решта, належить нам двом: тобі й мені. І знаєш, що найцікавіше, Едуарде? Він справді захоплюється твоєю роботою. Він розуміється на ній, розуміється на школі Матісса, на Вебері й Пуррмані. Як же це дивно — відстоювати твою блискучу художню манеру перед лицем німецького коменданта!
Але, хоч би що там казала Елен, я відмовляюся знімати портрет. Він нагадує мені про тебе, про ті часи, коли ми були щасливі разом. Нагадує про те, що рід людський здатний до кохання і створення краси, а не тільки до руйнування.
Молюсь, аби ти був живий-здоровий і швидше повернувся, найдорожчий мій.
Навіки твоя, Софі
— «Ця картина більше, ніж усі решта, належить нам двом: тобі й мені», — слова, промовлені Дженксом, повисають у повітрі. — Отже, цей лист, знайдений через довгі роки після її смерті, розповідає нам, як багато значила картина для дружини митця. Також у ньому містяться вичерпні відомості про те, що німецький комендант накинув оком на цю картину. І про те, що він добре знався на ринку живопису в цілому. Він був, якщо можна так висловитися, aficionado[72], — останнє слово він розтягує, виразно промовляючи кожен склад, наче вживає його вперше в житті.
— Отже, викрадення часів Першої світової війни може здатися передвістям аналогічних викрадень часів Другої світової. Тут ми зустрічаємо освічених німецьких офіцерів, які знають, чого бажають і що може становити цінність, і відзначають…
— Протестую, — підіймається з місця Анджела Сільвер, королівський адвокат з боку Лів. — Існує величезна різниця між тим, хто милується картиною і розуміється на творчості митця, і тим, хто краде картину. Мій учений колега не навів жодного доказу, що картину взяв комендант, — лише що той милувався нею і, крім того, харчувався в готелі, яким володіла мадам Лефевр. Усе це обставини, що не стосуються справи.
— Протест прийнято, — бурмоче суддя.
Крістофер Дженкс витирає лоб.
— Я просто намагаюся, так би мовити, змалювати загальну картину життя в місті Сент-Перонна в 1916 році. Неможливо зрозуміти, як картина могла перейти в чиєсь володіння, не зрозумівши тогочасної атмосфери й не усвідомивши, що німці мали карт-бланш на реквізицію, тобто могли брати все, що їм сподобається, з будь-якого будинку.
— Протестую, — Анджела Сільвер проглядає свої нотатки. — Це несуттєво. Немає жодних свідчень на користь того, що картину було реквізовано.
— Прийнято. Ближче до суті, містере Дженкс.
— Знову ж таки, я лише намагаюся… змалювати загальну картину, ваша честь.
— Якщо ваша ласка, містере Дженкс, залиште малювання картин Лефевру.
У залі чути стриманий сміх.
— Я намагаюся продемонструвати, що чимало цінностей були реквізовані німецькими військами без будь-якої реєстрації цих фактів. Не було за них також і «грошової компенсації», обіцяної тогочасними німецькими головнокомандувачами. Я кажу, що така поведінка мала загальний характер, оскільки ми наполягаємо, що «Дівчина, яку ти покинув» належала до таких цінностей. «Він дивиться на мій портрет, написаний тобою, а мені все хочеться сказати, що він не має на те права». Що ж, ваша честь, ми стверджуємо, що насправді комендант Фрідріх Генкен вважав, що має будь-які права. І що наступні тридцять років картина залишалася в руках німців.
Пол дивиться на Лів. Дівчина відводить погляд.
Вона зосереджується на портреті Софі Лефевр. «Дурні», — мовчки глузує Софі, пронизуючи кожного своїм непроникним поглядом.
«Так, — каже подумки Лів. — Саме так. Ми дурні».
72
Палкий прихильник (ісп.).