Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Соціальний дарвінізм, природний добір і тавтологія
Задумавшись над думкою, що ринки найкраще з усім впораються і розберуться самі, що ринкам притаманно від природи самим повертатися в стан рівноваги, зовсім не складно розпізнати в ній відголоски старої віри стоїків у природну гармонійність природи. Ринок обирає найкращих (найкраще пристосовуваних) гравців і вилучає з гри поганих, відповідно до правил так званого соціального дарвінізму. До того ж це поняття присуджує Дарвіну такі великі заслуги зовсім несправедливо, тому що насправді все відбувалося з точністю до навпаки. Дарвін спершу шукав натхнення в суспільних науках, і лише потім розвинув цей принцип і застосував його в біології. Соціолог Герберт Спенсер писав ще задовго до Дарвіна про «виживання найздібніших», а також зробив багато для популяризації цього терміна. Як дотепно зауважує Тернер[881], «Спенсер не був соціальним дарвіністом — набагато точніше було б називати Дарвіна «спенсеріанцем у біології». Врешті-решт сильно вплинули на Дарвіна економічні теорії Давида Рікардо, Адама Сміта й Томаса Мальтуса. Ця «невидима рука селекції», як пише Станіслав Комарек, пізніше й у біології сформувала «концепт виживання найбільш здібних, відмирання тих, хто погано пристосовується... стан, коли тваринний чи рослинний індивід опиняється у світі, позбавленому будь-яких точок сходження, окрім інстинктів самозбереження та репродукції»[882].
Однак з теорією природного відбору та ж сама проблема, що й із тезою про максимізацію корисності — обидві вважаються всепояснюючою причиною поведінки людини чи суспільного й природного розвитку. Навіть у природній селекції — чи то вже біологічній чи соціальній — ми не здатні наперед сказати, що ж має статися, щоб ця теорія не справдилася. Іншими словами, як би все виглядало, якби ринок (природа) не вибрав(-ла) того, хто найлегше пристосовується. І хто ж власне пристосовується найкраще (як його визначити)? Якщо коротко, це той, кому вдасться вижити. Однак про це ми дізнаємося вже ex post, з часового відступу. Адже якщо ми принаймні трішки перефразуємо цей відомий вислів, він говорить таке: вижити вдасться тому, хто найбільш здатний до виживання (замість слова пристосовуваний). Іншими словами: виживе той, хто виживе. І станеться потім, що всі, хто виживе, будуть проголошені за найпристосованіших. З цією «теорією» потрібно погодитися, тому що з нею не можна не погодитися.
Святий Павло й залишкові добро та зло
В історії економічної думки чимало місця відводиться темі незадуманого добра, на якому, власне, виросла класична економіка. Егоїстичний м’ясник Сміта прямує до власної цілі, мов homo oeconomicus, а суспільне добро формується як незапланований, побічний продукт[883]. У теорії де Мандевіля, але також і в загальнопоширеній (і спрощеній) інтерпретації Сміта, добро стало чимось на кшталт автоматично згенерованого позитивного чинника, що народжується з лона егоїзму, самозацікавлення. Невидима рука ринку володіє здатністю перетворювати (конвертувати) егоїзм у загальне добро. Як написано в підзаголовку до «Байки про бджіл» де Мандевіля, з допомогою невидимої руки ринку приватні вади повністю, неспеціально й спонтанно стануть суспільним благом. На схожу тему — хоч і зі зовсім протилежного кута зору — писав ще апостол Павло, розробляючи тему взаємозв’язків між запланованим і незапланованим добром і злом та їхніми наслідками:
«Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю. ... Бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню»[884].
Як бачимо, тут говориться про абсолютно протилежне, ніж у випадку бджіл де Мандевіля, і хоч Павло й задумує робити добро, однак його вчинки перетворюються на зло.
Цей приклад до певної міри розкриває також смисл історії про первісний гріх в Едемському саду. Адам і Єва уподібнюються до Бога[885], коли куштують плід із забороненого Дерева пізнання добра та зла. Завдяки цьому вони пізнають, у чому відмінність між добром і злом, проте не здатні точно категоризувати й розділити це пізнання, а тим більше згодом добро (до) вершити. Тобто людство дізнається про поняття добра та зла (і цим самим наближається до Бога). Ми усвідомлюємо, що між добром і злом існує різниця, проте вже більше не здатні точно ідентифікувати добро та зло (як і у вже згадуваній притчі про кукіль), ані діяти так, щоб максимально уникнути злих вчинків. Ми невпинно воюємо з тим, що ж конкретно є добро, а що зло. Ми не здатні сказати, де проходить ця тонка межа, і часто, аналогічно до святого Павла, робимо зло, хоча й бажаємо добра. Потім ми говоримо про ненавмисне зло, так само як у народній мудрості: «Благими намірами вимощена дорога в пекло».
881
Turner. Herbert Spencer: A Renewed Appreciation, 107. Див. Werhane. Business Ethics and the Origins of Contemporary Capitalism: Economics and Ethics in the Work of Adam Smith and Herbert Spencer, 19-20.
882
Komarek. Obraz clovéka a pfirody v zrcadle biologie, 80.// Комарек. Відображення людини й природи в дзеркалі біології.
883
З кн.: Smith, Adam. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealt of Nations, 16: «Однак людина постійно потребує допомоги своїх ближніх, але годі чекати помочі, покладаючись лиш на приязнь інших. Набагато швидше можна досягти цілі, звернувшись до людського егоїзму, довівши іншим, що це в їхніх же інтересах зробити для нас те, чого ми від них вимагаємо. Пропонуючи комусь партнерство, ми схиляємося саме до цього. Дай мені, що мені потрібно, натомість отримаєш те, що потрібно тобі, — саме такий смисл будь-якої подібної пропозиції. Саме таким шляхом ми можемо отримати набагато більшу частину потрібних нам послуг. Сподіваючись на обід, ми розраховуємо не на доброту м’ясника, броваря чи пекаря, а на те, що вони йтимуть за своїми інтересами. Ми апелюємо не до їхньої гуманності, а до егоїзму, говоримо не про свої потреби, а про переваги, які вони можуть отримати».
884
До римлян 7:15-19.
885
Книга Буття 3:22: «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло». (Курсив — авторський).