Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Моральність егоїзму: і любов до себе — це любов

Якщо наостанок ми повернемося до основних тем цього розділу, до невидимої руки ринку й до homo oeconomicus, то само собою напрошується питання, де саме в площині добра та зла знаходиться егоїзм як визначальний фактор обох цих концепцій. Чи любов до себе — це те, що заслуговує морального засудження? Адам Сміт, який свого часу об’єднував віддалені сьогодні світи економіки та етики, до певної міри захищає егоїзм, проте детально не розбирає. Тож почнімо багатьма століттями раніше, а саме з основного морального принципу нашої цивілізації, який впорядковує стосунки між людьми, для чого в англійській мові усталилася назва «золоте правило»:

Люби свого ближнього, як самого себе![903]

Згідно з цим правилом, любов до себе прирівнюється до любові до ближнього. Вона повинна стояти не вище й не нижче, до того ж любов до себе слугує мірилом, основою для порівняння (або ж, якщо хочете benchmark) для того, наскільки сильно треба любити ближніх. На підставі такої логіки, любов до себе — це певний критерій, на основі якого ми вимірюємо любов до ближнього, позитивний заряд. Якщо ми спробуємо розвинути цю ідею ще далі, використовуючи економічну термінологію, можна з нею погратися так: якщо людині приносить радість (підвищує утіліті) ощасливлювати інших (підвищувати утіліті), тоді цю позицію можна розцінити як: а) прихований егоїзм, або б) приязнь і симпатію. Якщо замість того, щоб з’їсти морозиво самому, я безкорисливо віддам його своїй дитині чи другові, я роблю хороший вчинок. Однак з погляду економічної теорії, тобто варіанта а), її можна «пояснити» чи подати ще й так: оскільки я свідомо відмовився від морозива, я цілком егоїстично підвищив корисність сам собі. У повсякденному житті таку поведінку точно б ніхто не розцінив за егоїстичну, навпаки — за неї належить подякувати, похвалити. Проте в суворо економічному значенні слова, якщо мені в варіанті а) більшу корисність приносить дарування, ніж моя приватна потреба, тоді дякувати в такій ситуації аж ніяк не годиться, дякувати би мав той, хто дарує, тому що актом дарування він підвищує свою корисність. Що до великої міри виглядає абсурдно.

Однак повернімося до золотого правила: з одного боку, ми бажаємо нашим близьким такого самого добра, як самі собі (якщо не більшого), з іншого — людській природі притаманно бажати нещастя та хвороби тим, кого людина ненавидить, кого вважає своїм недругом. У такому випадку я підвищую свою корисність зниженням корисності ворогів, як, наприклад, написано в одному з псалмів.