Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Як зауважив класик цієї галузі Альберт Гіршман[865], святий Августин визначає три найважливіші вади, до яких зараховує: бажання володіти (libido dominandi)[866], сексуальне бажання (libido carnalis) і бажання грошей. У багатьох роботах відомих мислителів ключове місце відводиться кожному з цих трьох бажань, їх вважали і вважають рушійною силою людського суспільства. Час від часу всі ці (приватні) вади перетворювалися в руках інших мислителів у закони й принципи, які змушують людське суспільство рухатися вперед.

Подивімося, наприклад, на владу. «Libido dominandi Августина можна порівняти з der Wille zu Macht, “волею до влади” Ніцше ... принципова різниця між Ніцше та Августином полягає в тому, що доки перший вважає “волю до влади” чеснотою, для іншого “бажання володіти — це вада»[867].

Також тема сексуального лібідо як рушійної сили будь-якої поведінки в ранній психології (насамперед у роботах Зиґмунда Фройда) точно заслуговує на окремий детальний аналіз. Кожна з трьох основних сил містить у собі й певний тип невидимої руки ринку — кожна з цих трьох «приватних рушійних вад», якщо її правильно «накалібрувати», може стати суспільно корисною. Августин саркастично додає, що «для римського суспільства характерними були приватний добробут й загальна дефектність»[868]. Іншими словами, він перекручує головний принцип невидимої руки ринку, сформульований на більш ніж тисячу років пізніше Бернардом де Мандевілем: приватні вади творять загальне благо.

Віра в надприродні здібності невидимої руки ринку — один із фундаментальних каменів економіки, про який чув чи не кожен. Це ключова містерія, яку чудово пояснює цитата: «Невидима рука — це міфічний бог, який працює в оточенні містичних (чи принаймні непояснюваних) чудес, і таким чином творить холістичне добро, яке неможливо передбачити з точки зору порочних стимулів його самозакоханих суб’єктів»[869].

Разом з цим це ключовий елемент економічних дискусій, до того ж уже впродовж кількох століть. До якої міри ми можемо покластися на невидиму руку ринку? Чи можна сподіватися, що хаос мільйона вільних воль колись нарешті перетвориться в (загальносуспільний) порядок й що він переплавить індивідуальний егоїзм у загальне благо? Які галузі економіки краще планувати, впливати на них з позиції влади, а які краще залишати в їхньому природному стані, laissezfaire? Проте облишмо ці старезні питання[870] й краще погляньмо, як же розвивалася віра в невидиму руку ринку й які сліди по собі лишила.