Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Про (спів) діяльність добра та зла багато розповідає і Біблія, наприклад, у притчі про пшеницю та кукіль, який, за вченням Ісуса, не варто знищувати, ризикуючи при цьому, що таке втручання завдасть шкоди й самому врожаю[874]. Не варто й не треба (на цьому світі) позбуватися зла, цим самим ми зіпсуємо дуже багато добра. Трохи згодом набагато детальніше цю тему досліджує Фома Аквінський, роздуми якого в певних місцях читаються майже як провіщення Бернарда де Мандевіля: «І не варто знищувати добро загальне, щоб запобігти окремому злу, особливо коли Бог настільки могутній, що будь-яке зло може використати ради чогось хорошого»[875]. Або: «Людські закони залишають деякі гріхи без покарання за умов недосконалих людей, коли сувора заборона під загрозою покарання всіх можливих гріхів перешкодила б багато чому корисному для суспільства»[876].

Звісно ж, ця думка аж ніяк не нова. Навіть мислителі епохи Просвітництва неодноразово її згадували, як вдало ілюструє Гіршман: «Гоббс назвав усі героїчні чесноти всього лиш формами боротьби людини за власне виживання, Лярошфуко — різними підвидами любові до себе, а Паскаль — типами марноти та божевільної втечі від справжнього пізнання себе»[877]. Також і в політології є своя невидима рука ринку, ім’я якій дає Монтеск’є: «Усе це нагадує систему впорядкування світу, де є сила, що постійно відштовхує тіла від центру, і сила тяжіння, яка притягує їх. Честь приводить у рух всі частини політичного організму; своєю дією вона зв’язує їх, і кожен, намагаючись лише йти за власними інтересами, насправді долучається до загального блага. Щоправда, з філософського погляду, ця честь, яка урухомлює всі сили держави, — це фальшива честь, проте ця фальшива честь така ж корисна для суспільства, як була б корисною справжня честь для окремої людини»[878].

Економісти епохи Просвітництва точно мали схожі погляди на цю рівновагу сил: егоїзм однієї людини урівноважує егоїзм іншої. Зрештою, і Паскаль (майже за півстоліття до де Мандевіля) пише, що «Велич людини — навіть у її жадобі (lust), у тому, що їй вдалося виробити з неї унікальний порядок і створити образ та подобу милосердя. Причини всього — це доказ величі людини, якій вдалося вибудувати настільки чудовий порядок зі своєї жадоби (50 fair an order from lust)»[879]. Тож, як бачимо, у невидимої руки ринку було більш ніж достатньо прообразів.

Звісно, «багато чого з філософії де Мандевіля можна було б звести до розгорнутого Ларошфуко правила «Nos vertus ne sont le plus souvent que des vices deguises», де «leplus souvent» замінено «toujours»[880]. У перекладі це б звучало так: «Дуже часто наші чесноти — це ніщо інше, ніж переодягнені вади». Існує безліч інших думок, які ховаються за «економічним» додатком «невидимої руки ринку». Власне розуміння має теологія, так само як політика чи етика. Тобто невидима рука ринку не належить лише до економіки (чи науки про економіку) як такої.