![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Аби вам було над чим подумати, — сказав, виходячи з в’язниці, учень авви Макарія, — я розповім вам найсвіжіші плітки Опадла. Перша: Глобус втік в іншу реальність, що надзвичайно засмутило усіх мілітарних мартоплясів. Друга: у Картагені з’явився катоблеп… Таке почварисько, прости Господи! Я його до смерті не забуду. Воно зжерло твою дорогоцінну брехунку Дефлорацію, а може, й Тітоньку. Останньої шкода: я встиг заповажати товстуху… Мабуть, цей катоблеп — справа рук Гімнософіста. Він, я думаю, вибачив отому вашому Абсолютному Злу смерть Еврідіки. Адже минуло вже стільки часу… Навіть опудала збадала міль… Щури, отже, вже втекли з Вузької Явності… Таке-от Діється, Останній Захисниче Карнавалу!
Він вийшов, не слухаючи богохульних слів Голомозого, і потрапив під зливу.
— Повені не минути, — зустрів його Опанас. — Кінець світу, отче.
Злива не завадила Приблуді зайнятись золотом Сунцича.
Він стояв під дощем, поки зміївчани викопували скриню з-під церковної огорожі. Жупан сотника темнішав й важчав. Поряд з начальним партизаном мокнув війт, мурмочучи молитви, раз у раз втираючи шапкою писок. Парох нетверезо хитався і клав хресне знамення на все, що підходило. Вояцтво похмуро спостерігало, як свіжозвільнені холопи Пясечинських, по коліно у розкислій глині, витягують на світ Божий скарб.
Отаман заборонив вносити скриню до хати, не відбивши глини. Набряклий вологою і роздумами, він був скупий на слова; Лушпак старався за двох і нагаєм прискорював сірому. Чорні думки гризли Приблуду того ранку: Гонська лежала ні жива ні мертва, серед козаків спухала непокора, і щез Мандавошка. «Якщо дурневі закортіло зрадити і він перебіг до ляхів, — міркував отаман, — треба негайно рушати до переправи. Тут ми у пастці — між двох річок. І повінь насувається. А біля переправи буде бій — там наймані рейтари Сокольського — воїни небуденні… А Кривоніс сюди не піде, і Пушкар не полізе до лісової дупи. Треба повертатись».
Зауваживши, що скриня відчищена, махнув перначем[174]:
— Заносьте!
Драби занесли.
Приблуда сів посеред хати і покликав Нікту. Та прийшла — висока і тепла. Від її тіла на отамана повіяло теплим-хатнім.
— Ось, — вказав він на скриню. — Це твій посаг, Ніктамено Юріївно… Можеш обрати серед моїх соколів, кого душа твоя й тіло твоє прагнуть мати за чоловіка. Піп пошлюбить вас сього ж дня.
— Я вже обрала, — сказала дівчина.
Краєм ока сотник побачив, як напружилася, зажилавилася Лушпакова шия.
— Візьміть мене за жінку, ясновельможний пане отамане! Буду вам рабою до скону днів… — прошепотіла Нікта й уклякла перед Приблудою, цілуючи йому руки.
— Так не робиться, — сказав Лушпак.
— Не за нашим поконом[175], — підтвердили молодші козаки.
«Бунт, — подумав отаман. — Дочекався». Наказав:
— Відчиніть скриню!
Лушпак спробував підважити віко шаблею, але марно — та навіть не поворухнулась. Принесли сокиру і спробували ще раз. Не вийшло.
— Треба рубати, — здався старший осавул.
Приблуда натиснув на напівкруглі виступи бічних клепок. Спрацювала потужна пружина, і накривка підскочила, обсипаючи товариство здохлою міллю і порохами. Козацтво запчихало. Отаман обвів присутніх глузливим поглядом. Він розгорнув трухлявий оксамит, і всі побачили меншу скриню, зроблену зі срібла, прикрашену фініфтю та сканню.
— Московська робота, — визначив Лушпак.
Приблуда похитав головою, витягнув скриньку й поклав на стіл. В Істамбулі він бачив такі шкатулки, привезені з Мавераннахру[176]. Самаркандські майстри славилися хитрими замками, спроможними захистити таємниці гаремів, делікатним поліруванням бірюзи та перламутровими емалями, веселковими у сутінках.
Чверть години втрачено було на пошуки потаємної кнопки. Вона ховалася в короні червоного Симурга, що розгортав крила на вужчому боці шкатулки. Коли підняли вічко, то побачили тьмяний блиск старовинних угорських золотих та португалів[177]. Приблуда зважив у руці кілька монет, продивився написи навколо портретів Карла П’ятого та Стефана Баторія. Сказав, не звертаючись ні до кого:
— Ось воно, золото Амвросія…
— То ясновельможний пан не хоче мати мене за жінку? — спитала Нікта. Вона стала осторонь товариства і не дивилася на скарб.
Отаман глянув на неї. Козаки прикипіли поглядами до важкого обличчя сотника, жовтуватого від сяйва монет.
— Ти тепер така багата, — посміхнувся Приблуда.
174
П е р н а ч (шестопер) — вид булави. На Україні в XVII—XVIII ст. головний атрибут полковницької влади.
175
Покон — звичай.
176
Мавераннахр — Східний Туркестан.
177
Угорськими золотими та португалами у XVI—XVII ст. називали коштовні золоті монети вартістю відповідно 5 та 10 дукатів, котрі використовувалися переважно у банківських операціях, а в Східній Європі — як нагороди. Іноді нашивалися на одяг замість медалей.