![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Хто вона… була? — спитав він у воїтельки.
— Одна з наложниць Чорнильниці. Переселенка.
— Вона була гарною… — сказав прочанин і зауважив чотири криваві смуги на стегні покійниці. «Ніби велика лапа з кігтями», — мляво жахнувся він і перестав відчувати свою непросохлість.
У дверях з’явилося бліде обличчя Гімнософіста. Він присвиснув, побачивши погромлений кабінет, нахилився над тілом наложниці, провів пальцем по кривавій смузі, принюхався.
— Що скажеш, експерте? — спитала Тітонька.
— Це не рептилія…
— Баранові ясно, що не рептилія.
— …І не Чорний Жмут….
— Ні.
— …І не мартихор. Той мітить жертви мускусом. Запаху не відчуваю.
Воїтелька принюхалась і ствердно хитнула головою.
— Катоблеп! — впевнено визначив ключар і обтер пальці хусточкою.
— Не помиляєшся?
— Дванадцять проти одного, що катоблеп. А яка ваша думка, пані старша раднице?
— Або це дійсно катоблеп, або ж тритонохвоста мантикора, на штиб впольованої гномами минулого літа.
— Мантикора не змогла б розтрощити дверей ротонди. Ви, Тітонько, підіть подивіться самі, що залишилося від дощок… А окрім того, мантикора завжди вигризає жертві горло, а тут бачимо вительбушені кишки. Це — кабанячі звички катоблепів. Тридцять до одного.
— А скажи мені, як це у Картагені, у центрі міста, з’явився катоблеп? Мантикора ще б могла вночі перелетіти Блакитні Гори, сховатися у порожньому будинку і під сутінки вийти на полювання, а катоблеп крил не має, шановний… І куди ж він подівся, якщо він катоблеп. Жуки досі не взяли сліду. Себто воно летюче.
Гімнософіст знизав плечима. Він обдивився вибиті вікна, обережно виглянув у двір. Темрява майже накрила принишклий парк, лише верхівки пірамідальних дерев мружилися непевними шафрановими блискітками. За кожним деревом міг ховатися хижак.
— Будемо супроводжувати його до Театру, — вирішила Матрікс і відіпнула чохол сокири. — Театр охороняють надійно, там жодна астома не проскочить. Там навіть садхузаґа зупинять.
— Треба ще дійти…
— Нас двоє і чотирнадцять жуків. Відіб’ємось.
— Від мантикори сяк-так би відбилися, а від катоблепа не відіб’ємось. Катоблеп — звірина серйозна.
Запала мовчанка. Воїтелька ворушила товстими губами, ніби прораховуючи деталі майбутнього походу. Жуки, мов зачаровані блакитним блиском її сокири, гуртувалися навколо леза.
— А як це він врятувався? — раптом змінив тему ключар.
Анемподест зрозумів, що мусить втрутитися до військової наради.
— Я був у іншій кімнаті. Там, де мушля-вмивальня, — пояснив він.
— Ви чули? — запирхав Гімнософіст. — Він купався у бальнеарії й нічогісінько не чув, цей простий матнієць… Він приймав ванну! І катоблеп вирішив не турбувати його у такий делікатними момент! Він розшматував шістьох на першому поверсі і двох отут, а до вмивальні навіть не заглянув… Таке куртуазне кабанисько!
— Припини! — наказала Матрікс, і ключар замовк. Жуки несхвально заторохтіли.
— Певно, це все — Зумовленість, — знизав плечима прочанин.
Товстуха свищиком закликала з інших приміщень рештки шестиногого вояцтва. Нові жуки наповнили кабінет і заметушилися навколо трупів. Анемподестові згадався Хирлицький ліс, і він уявив собі, що буде далі. Але мертвих жуки не потурбували. Загін зійшов на перший поверх, де Анемподест побачив розірваних арлекінів і зруйноване поруччя сходів.
— Зараз ми вийдемо до каретного двору, — звернулася до прочанина Тітонька, — і спробуємо досягти Театру. До нього звідси недалеко, кроків двісті. Якщо потвора нападе, ти повинен тікати. Не стояти, наклавши у штани, і не махати кинджальчиком, а тікати не озираючись. Зрозумів? Побачиш кольорові вогні — біжи до них. Біжи якнайшвидше, Витискуваче.
Загін проминув низку неосвітлених кімнат, оранжерею і вийшов на господарський двір, захаращений каретами і сміттям. Воїтелька оглянула темні закутки і випустила наперед жуків. Ті вишикувалися півколом, загін рушив до брами.
За брамою вони потрапили до провулка, освітленого ліхтарями.
— Театр там, — вказала напрям Матрікс.
Не встиг загін пройти й двадцяти кроків, як за спиною почулося тихе рохкання.
— Ось ти де, — буденно сказав Гімнософіст.
— Дійсно катоблеп, — підтвердила товстуха, наставляючи на темряву рушницю.
Анемподест забув інструкції Тітоньки і завмер. Він побачив, як з темряви випірнуло страховисько завбільшки з ведмедя, з кабанячою головою і збитим у ковтюхи грубим хутром. Незважаючи на розміри, катоблеп рухався швидко і майже безгучно.