![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Половину віддаю на військо, бо наказано Відкупителем та апостолами прощати ближнім і не маю вже зла на кривдників моїх.
Козацтво схвально загуло, лише Лушпак промовив:
— Щедра дівка. Видно, що незле погарцювала на козацьких прутнях.
Ніхто не посмів засміятись. Нікта вибігла з хати.
Отаман повільно обернувся до старшого осавула. Козаки подалися до стін, пригадавши Астраханову погибель. Лушпак дивився в очі Приблуді й не торкався шаблі.
— Це не ти часом, Лушпаче, послав Мандавошку до ляхів? Продав нас? — запитав отаман, не підвищуючи голосу.
Лушпак зблід і перехрестився:
— Поклянуся на хресті, батьку, й на Святих Образах…
— Де Мандавошка? — загарчав Приблуда.
— В село до молодиць, мабуть… — непевно почав старший осавул, але отаман вже не слухав його і питав товариство:
— Чи бачив хто Мандавошку?
— Хлопці його шукали, батьку, як ви й наказували, — відповіли йому, — але не знайшли. Й тутешні хлопи його відучора не бачили.
— До завтра, отже, приведе сюди ляхів, — підсумував Приблуда. Кинув монети до скрині й додав: — Продали нас юди-осавули, хлопці. Пси підскарбія за це-от золото будуть битися як скажені. Залізо гризти будуть… Втрапили ми, хлопці.
Не змовляючись, козаки стрибнули на спину Лушпакові. Старший осавул встиг скинути одного, але інші збили його з ніг, обеззброїли, перехопили мотузкою горло й потягли на розправу. Приблуда лише похитав головою. Ніби прихилений тяжкою думою, розгріб золоті у шкатулці і раптом намацав щось велике. З-під важких кружалець він витягнув двовершковий шкіряний пенал. Ті з козаків, що залишилися, підійшли ближче. З пенала висковзнули неоковирна золота статуетка і шматок пергаменту. Отаман поклав статуетку на стіл, розгорнув хартію і прочитав уголос:
«Сей болван найдєн людішкамі думнаго бояріна Салтикова Тімофєя Івановіча в земляной дирє у рєкі Бєрьозовой в горах Уральскіх, в месте, нарекаемом Охтомкою. Зирянє, в месте том обітающіє, сказивалі про сєго болвана, что он єсть поганская ідоліща іх дідічєй, прозиваємая Карная. Куміру сему во времена она поганскія жертвовалі, сірєчь скотіну, і людскіє.
Сєго болвана боярін Тімофєй Івановіч отсилаєт в Москву на усмотрєніє і волю пріказнаго дьяка Проворозова Міхайла Юрійєвіча с нарочним человеком Павлушкою Ситіним, головою своєю за болвана отвєчающім.
А весу найдено в сєм болване
48 золотніков і 3 долі чістаго золота».
Нікта повернулася якраз тоді, коли Приблуда дочитував послання і підпис якогось дяка Івана Прушкіна. Кінський Каштан дріботів за донькою й хилився у низьких поклонах до товариства.
— Простіть, заради Господа Бога, ясновельможний гетьмане й хоробре вояцтво православне, нахабні слова моєї дурнуватої Ніктамени, — заторохтів костоголовий. — Вона ж іще дитина глупа і не розуміє недостойності своєї та віковічної упослідженості знудженого та мандрованого роду нашого…
Його голосіння перервав страшний крик знадвору.
— З Лушпака-юди шкіру знімають і вогнем припікають м’ясо, — заговорили козаки поміж собою. Хтось нахилився, піднімаючи впалу монетку. Хтось інший потягся до сулії.
Нікта наблизилася до столу й зачудовано подивилась на бовванчика. Її очі немов прикипіли до золотих перс ідола, зіниці стислися у котячі риски, а обличчя застигло і звузилося. Синець на чолі запалахкотів пурпуром. Приблуді здалося, що переляк, захоплення та хижість одночасно застрибнули на чарівне личко доньки костоголового.
— Подобається тобі така пупа[178]? — спитав її отаман.
Нікта не відповіла. Повільно, наче переборюючи судому, вона простягла руки до ідола. Її мокрий одяг запарував, а шия вкрилася рожевими плямами.
Каштан теж помітив статуетку і раптом стривожився:
— Звідки?..
— Від Амвросія зосталося, — посміхнувся Приблуда, все ще милуючись розчервонілою Ніктою. — Певно, привіз серед здобичі московського походу. Цього кумедного боввана московити викопали десь у Ріфейських горах[179]… Тут, — він кинув пергамент на стіл, — пишеться, що це — ідолище тамтешніх дикунів. Карнаєю зветься…
— Прокляття Сунцичів, — прошепотів старий комедіант і прикрикнув на доньку: — Не чіпай!
Але було пізно.
Нікта, наче переборовши опір незнаних сил, зробила рвучкий крок, обома руками схопила статуетку й відкусила бовванчикові голову. Почувся хрускіт розкришених зубів. Каштан, Приблуда і все товариство ошелешено дивилися, як дівчина ковтає золоту кульку, як та, напинаючи шкіру, прокочується її горлом. Кров цівкнула на підборіддя спадкоємиці фамілії Марамульок.
178
Приблуда використовує спотворене німецьке слово «die Puppe» — лялька.
179
У часи античності та Середньовіччя Ріфейськими горами книжники називали Уральський хребет.