Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Разом утішимо.

Анемподестові довелося підкоритися. Опанас познімав з гаків жердини, котрими замикалися двері землянки, і пропустив прочанина досередини. Морок, запахи цвілі й людських випорожнень зустріли їх на порозі. Канюка запалив каганця, і стало видно Драбанта. Голомозий лежав на купі ганчір’я між двох порожніх барил. Коваль замкнув його ноги у колодку. Глечик з водою та шматок хліба у мисці свідчили про незлобивість хутірських людей.

— Як ся маєте, вельможний лицарю? — спитав Опанас.

— Вашими молитвами, гречкосії.

— Наші неоковирні молитви, лицарю, неба не досягають. Привів, отже, до тебе чинного молільника, вченого і побожного. Якщо ж між вами була яка ворожнеча, то саме час примиритися.

— Дарма ти привів цього пройдисвіта. Cucullus non facit monachum[169]. Демони опанували його єство.

— Я був у Вічній Візантії, Драбанте, чув Голос, який говорить не словами, а дрижанням… — втрутився у розмову Анемподест. Опанас несхвально похитав головою, немов кажучи: «Куди ж ти преш поперед батька…»

Драбант підвівся і оперся на лікоть.

— Мені цікаво, — глузливо оглянув він прочанина, — з якого пекла ти вискочив морочити людям голови?

— Вискочив-то я звідси, а заскочив до Опадла.

— Не личить вам говорити такі поганючі слова, отче, — зауважив Опанас.

— Це назва, — пояснив учень авви Макарія.

Драбант засміявся. Сміх був уривчастий, хриплий.

— Який він там «отче», довірливі ви селюки… — похитав він довгастою головою. — Його ж паламарем до плебанії[170] брати не можна. Вкраде кадило — і шукайте у полі вітру…

Опанас подивився на Анемподеста, немов запрошуючи припинити розмову. Прочанинові натомість здалося (або якась стороння сила йому підказала), що за образливими словами Голомозого ховається розгубленість. Він вирішив ризикнути.

— А Глобус казав мені, що ви, Драбанте, розумієтеся на людях, — розважливо промовив він. — Невже старший імперський радник помилявся?

Голомозий хотів щось відповісти, але закашлявся. Бухикав він довго, довше, ніж було потрібно. Потім прохрипів:

— Omnes errant praeter Gallenum[171].

Опанас опустив каганець на барило й сказав:

— Надворі буду. Побалакайте собі…

Драбант провів ватажка Канюків недобрим поглядом. Коли двері за Опанасом зачинилися, він сказав, примружено розглядаючи лакейську ліврею учня авви Макарія:

— Ну, припустімо — хоча це й дивина, — що тобі, чоловіче, Веселий Глобус дійсно дав аудієнцію у Палаці Стратегів і ви з ним щось там говорили про мене. Я кажу: припустімо, тільки припустімо… Але звідки ж це найстарший радник Гошелін може знати моє тутешнє псевдо? Як він, до речі, називав мене у вашій розмові?

Цього разу Анемподест не встиг почервоніти. У голові зліпилися — тепер вже відвертою підказкою — слова:

— Танцюючим Суфієм.

Запала мовчанка.

Драбант заплющив очі, прошепотів незрозумілі слова й сказав:

— Не віддам.