Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Існує думка, що трипільці, змінюючи місце поселення, що відбувалося кожні 50 років, самі спалювали вже не потрібні їм будинки. Вважається, що робилося це в ритуальних цілях, причому шляхом заповнення приміщень додатковим паливом[158]. Можливо, й необхідне було додаткове паливо для початку процесу горіння, але та кількість дерева, яка входила до конструкції будинку, була достатньою, щоб його повністю зруйнувати й обпалити глиняні конструкції до того стану, в якому вони виявляються під час розкопок. Оскільки вогонь вирував усередині будівлі, зовнішні частини глинобитних стін не повинні були обпалитися й пізніше розмивалися атмосферними опадами.

Рис. 67. Модель трипільського житла із Сушківки.

Під час розкопок поселень трипільської культури здобуто великі колекції предметів матеріальної культури. Наймасовішим і найчутливішим до хронологічних і територіальних змін матеріалом є кераміка. Завдяки аналізу її форм та орнаментації стало можливим вирішувати питання відносної хронології, виділяти окремі локальні групи пам’яток, які відповідали, очевидно, окремим племенам, та простежувати шляхи міграції трипільців у межах Українського Правобережного Лісостепу.

За технологічними ознаками посуд поділяється на дві основні групи — кухонний та столовий. Перший на більшості етапів представлений практично єдиною формою — широковідкритим горщиком з грубою поверхнею. При виготовленні на ранньому етапі в глину домішувався шамот та незначна кількість полови, а починаючи з середнього етапу переважає домішка товченої черепашки. Вважається, що ця технологія приготування керамічної маси була запозичена в результаті контактів з населенням середньостогівської культури[159]. Значно складнішим як за технологією, так і за кількістю форм і орнаментів був столовий посуд. На початку раннього етапу до цього посуду також додавався шамот, але поверхня його ретельно загладжувалася і вкривалася шаром ангобу. Більш різноманітними були форми, які включали посудини з циліндричним горлом, миски, біконічні чаші, вази, антропоморфні посудини, покришки. Прикрашалися посудини по всій поверхні врізним орнаментом, запозиченим у населення культури Бонн. Основним сюжетом був образ змія. Наприкінці раннього етапу зникає врізний “боннський” орнамент і посудини прикрашаються прогладженими лініями, канелюрами, зубчастим штампом. Застосовується інкрустація білою пастою. На початку середнього етапу в оздобленні столового посуду починає застосовуватися розпис, нанесений перед випалом, і зберігається традиція нанесення заглибленого (прогладженого і канельованого) орнаменту. Згодом у населення західного ареалу кількість розписного посуду збільшується за рахунок зменшення використання заглибленого орнаменту, а на пам’ятках східного ареалу розпис широкого розповсюдження не набуває. На початку середнього етапу застосовувався поліхромний розпис, виконаний білою, червоною та чорною фарбами, що повністю вкривав поверхню посудин, утворюючи спіралі, кола, овали. Згодом відбувається перехід до монохромного розпису червоною, чорною чи коричневою фарбами. Столова кераміка виготовляється з добре відмуленої глини жовтого чи білуватого кольору, іноді до неї домішується пісок, поверхня вкривається ангобом і розписується. На початку пізнього етапу переважає оздоблення чорною фарбою. Змінюється форма посудин: більш округлотілі на середньому етапі вони набувають ребристих обрисів на початку пізнього. До найрозповсюдженіших форм слід віднести конічні та напівсферичні миски, кубки, біконічні та сфероконічні, грушоподібні, кратероподібні посудини, шоломоподібні та конічні покришки, біноклеподібні, зооморфні посудини.