Євангелія від Ісуса Христа

такого, має такий і такий-то вигляд, а був він сам-один чи не сам, вони не знають. Їм відповідали, що такого тут ніде не бачено, й, обійшовши всі будівельні майданчики, брати переконалися, що до Тиверіади Ісус не приходив, і нічого в цьому дивного не було, адже якщо їхній брат хотів знову приєднатися до рибалок, то навіщо йому тягати важкі камені та вислуховувати окрики брутальних десятників, якщо море в нього перед очима. Отже, грошей, хоч і небагато, брати заробили, і тепер їм треба було вирішити, в якому напрямку йти понад берегом озера, від села до села, від артілі до артілі, від човна до човна, на північ чи на південь. Зрештою Яків вирішив обрати напрямок на південь, бо дорога туди була значно кращою, ніж та, що вела на північ, де не бракувало і вибоїв, і виярків, і небезпечних урвищ над морем. Погода перестала постійно змінюватися, потепліло, й дощ уже не йшов, і якби наші брати мали більш витончений нюх на природні явища, то вони відчули б і в повітрі й у тремтінні землі перші боязкі ознаки весни. Й експедиція пошуків старшого брата, в яку мати з високих міркувань відрядила братів молодших, стала перетворюватися для них на приємну екскурсію, на прогулянку на лоні природи, і Яків та Йосип уже готові були забути, з якою метою вони сюди прийшли, коли несподівано для них самих уже перші рибалки, до яких вони звернулися, надали їм відомості про Ісуса, причому в досить-таки дивний спосіб, бо вони сказали їм так: Атож, ми бачили його і знаємо, і якщо ви з ним зустрінетеся, то скажіть йому, що ми чекаємо його тут — не дочекаємося. Почувши такі слова, брати неабияк здивувалися й не могли повірити, що рибалки мають на увазі їхнього брата, певно, йшлося про якогось іншого відомого їм Ісуса. За тими прикметами, які ви нам назвали, відповіли їм рибалки, це той самий Ісус, а чи прийшов він із Назарета, ми не знаємо, бо він нам не казав. А чому ви чекаєте його з таким нетерпінням, запитав Яків. Бо коли він сидить у човні, риба пхається в сіті, як очманіла, і ми витягуємо її стільки, скільки тут ніколи не бачено. Але ж наш брат нічого не тямить у риболовлі, тому ви, певно, розповідаєте нам про іншого Ісуса. А ми й не кажемо, що той Ісус щось тямить у риболовлі, він рибу не ловить, а лише нам каже: Закиньте сіть ось сюди, і ми її туди закидаємо й витягуємо повну риби. Якщо це справді так, то чому він тепер не з вами? Бо він пішов через кілька днів, сказав, що хоче допомогти й іншим рибалкам, і це справедливо, він тут був уже тричі й щоразу, коли звідси йшов, обіцяв повернутися. І де ж він тепер? Ми не знаємо, коли він був тут востаннє, то пішов звідси на південь, але він міг потім звернути й на північ, він іде, куди йому заманеться, й нам про свої наміри не повідомляє. Тоді Яків сказав Йосипові: Ходімо на південь, принаймні нам тепер відомо, що нашого брата треба шукати тут, десь на березі моря. Здавалося, з цим проблем не буде, але насправді все виявилося значно складнішим, адже брати йшли понад берегом, й Ісус міг розминутися з ними, вийшовши з човном у море, щоб узяти участь в одній зі своїх чудодійних риболовель, ми поки що не надавали ніякої ваги таким дрібницям, думали, все визначається, виходячи з якогось первісного принципу, а насправді все не так, бо, наприклад, для того, щоб відбулася зустріч між певними особами, як у нашому випадку, треба, щоб вони зустрілися в певному місці й у певний час, а це вимагає великої уваги й великих зусиль, адже досить десь на одну мить затриматися, скажімо, задивитися на хмару в небі, заслухатися співом пташки, порахувати, скільки входів і виходів має мурашник, або навпаки, з неуважності на щось не подивитися, чогось не почути або чогось не порахувати — і ти втратиш, здавалося б, таку сприятливу нагоду, одне слово, немає нічого важчого на світі, аніж знайти свою долю, брате Йосипе, от доживеш до моїх літ і тоді зрозумієш. Виходячи з таких міркувань, брати дивилися на все в обидва ока, зупинялися на дорозі, чекаючи, коли повернеться човен, який затримався в морі, не раз і не двічі поверталися назад, коли їм здавалося, що Ісус несподівано з’явився на тому місці, у них за спиною, яке вони вже проминули. Так вони дійшли до кінця моря. Перебрели через Йордан і в перших же рибалок, які зустрілися їм на протилежному його березі, запитали про Ісуса. Вони чули, атож, чули і про нього, і про його чари, але тут він не з’являвся. Тоді Яків і Йосип пішли назад по своїх же слідах у напрямку на північ, подвоївши свою увагу, так ніби й вони були рибалками і тягли сіть, сподіваючись зловити в неї царя риб, а коли одного разу заночували біля дороги, то спали по черзі, щоб Ісус, скориставшись місячною ніччю, тихо не прошмигнув повз них. Отак ідучи та всіх розпитуючи, вони знову дійшли до Тиверіади, де вже їм не треба було шукати роботу, бо гроші в них іще не закінчилися, за що вони мали дякувати гостинним рибалкам, які повсюди частували їх рибою, що спонукало Йосипа одного разу сказати: Брате Якове, тобі не здається, що нас годують рибою, яку зловив наш брат, а Яків йому відповів: Вона від цього не стала смачнішою, і в його словах прозвучала не так любов до брата, як цілком зрозуміле роздратування людини, змушеної шукати голку в копиці сіна.