Євангелія від Ісуса Христа

Сидячи на камені й чекаючи, коли Ісус повернеться з риболовлі, Марія Магдалина думає про Марію з Назарета. До сьогоднішнього дня мати Ісуса тільки й була для неї матір’ю Ісуса, а тепер вона ще й знає, що її звуть теж Марія, власне, такий збіг не має особливого значення, адже у світі багато Марій, а буде ще більше, якщо мода на це ім’я пошириться, але ми все ж таки наважимося припустити, що виникає близька спорідненість між людьми, які носять однакові імена і, скажімо, Йосип, згадуючи того другого Йосипа, не сином його почуває себе, а братом, і можна тільки поспівчувати Богові, адже більше нікого так, як Його, не звуть. Навряд чи в нас є підстави припускати, що саме такі думки снувалися в голові Марії Магдалини, хоча з тих відомостей про неї, які до нас дійшли, можна зробити висновок, що вона була спроможна на не менш глибокі роздуми, хоч вони й розвивалися в інших напрямках, наприклад, тепер перед нами досить проста ситуація: жінка кохає чоловіка й думає про його матір. Марія Магдалина не знає з власного досвіду, що таке материнська любов до сина, але вона нарешті пізнала, що таке справжня любов жінки до чоловіка, після того як раніше приймала й дарувала любов несправжню, любов облудну, нелюбов у тисячах її розмаїтостей. Вона любить Ісуса як жінка, але їй хотілося б любити його як матері, можливо, тому, що за своїм віком вона ненабагато молодша за його рідну матір, яка надіслала йому прохання повернутися, але він її не послухав, і Марія Магдалина тепер запитує себе, який біль переживе Марія з Назарета, коли їй повідомлять, що син відмовився повернутися до неї, їй важко порівняти його з тим болем, який би довелося пережити їй, якби вона втратила Ісуса, бо вона втратила б коханого, а не сина. Господи, нагороди мене обома болями, якщо так має бути, прошепотіла Марія, чекаючи Ісуса. І коли човен наблизився і його витягли на берег, коли з нього стали виносити кошики з рибою, коли Ісус, стоячи у воді і сміючись, як дитина, став допомагати рибалкам, Марія з Магдали раптом відчула себе Марією з Назарета й, підвівшись із того каменя, де сиділа, підійшла до моря й забрела у воду, щоб бути поруч із ним, і сказала, поцілувавши його в плече: Сину мій. Ніхто не почув, як Ісус відповів їй: Мамо, бо ж відомо, що слова, які вимовляються серцем, не артикулюються язиком, вони застряють у горлі, й лише по очах можна їх прочитати. Власник човна передав Марії та Ісусові кошик із рибою — Ісусову частку та плату за його послуги, — й обоє пішли до будинку, де сьогодні збиралися заночувати, бо віднині таким було їхнє життя, без власного дому, сьогодні в одному човні, завтра — в іншому, цієї ночі на одній маті, завтра — на іншій, кілька разів, на самому початку, Ісус казав Марії: Таке життя не для тебе, знайдімо собі дім, який буде нашим власним, і я приходитиму до тебе завжди, коли зможу, але Марія відповіла: Я не хочу тебе чекати, хочу завжди бути поруч із тобою. Одного дня Ісус запитав у неї, чи має вона родичів, які могли б прийняти її до себе, і вона сказала, що має брата й сестру, які живуть у Віфанії, в Юдеї, сестру звати Марфа, а брата — Лазар, але вона їх покинула, коли стала повією, і щоб не ганьбити їх, подалася в далекі краї, переходячи з міста до міста, аж поки оселилася в Магдалі. Отже, тебе мали б називати не Марія з Магдали, а Марія з Віфанії, якщо ти там народилася, сказав їй Ісус. Атож, я й справді народилася у Віфанїї, але ти мені зустрівся в Магдалі, тому я й далі хочу називатися Марією з Магдали або Марією Магдалиною. Мене теж ніколи не називали Ісусом із Віфлеєма, хоч я й народився у Віфлеємі, Ісусом із Назарета я теж бути не хочу, бо мене там не люблять і я їх не люблю, мабуть, мені теж треба назвати себе Ісусом із Магдали, з тих самих міркувань, що й ти. Але наш дім там згорів, нагадала йому Марія Магдалина. Дім згорів, а пам’ять залишилася. Про повернення Марії до Віфанії вони більше не говорили, і берег того моря став для них цілим світом. Та хоч би де доводилося жити людині, з нею живуть і її обов’язки.