Євангелія від Ісуса Христа

Ще триває день, коли Яків і Йосип зустрілися з Ісусом і просили його, щоб він відмовився від бродячого життя й повернувся в батьківський дім, попри те, що від нього тепер такою великою мірою залежали видобуток та споживання риби. О цій годині двоє братів, кожен зі своїми почуттями, Яків розлючений, а Йосип заплаканий, швидко йдуть через гори й долини, прямуючи в Назарет, де їхня мати уже всоте запитує себе, чи, вирядивши в дорогу двох синів, вона побачить, як до неї повертаються троє, але розуміє, що на це надії мало. Найкоротший шлях до Назарета від того місця, де брати зустрілися з Ісусом, пролягав через Магдалу, містечко, яке Яків знав дуже мало, а Йосип зовсім не знав, проте з першого погляду воно не здалося їм вартим бодай найменшої уваги. Тож вони не стали там затримуватися, лише трохи відпочили й рушили далі. Коли будинки вже залишилися в них за спиною, — ми говоримо тут про будинки тому, що далі перед ними лежала пустеля, неозора й гола, — вони побачили попереду, ліворуч від дороги, будинок з очевидними слідами пожежі, від якого лишилися лише чотири обгорілі стіни. Ворота були, безперечно, висаджені, але не згоріли, вогонь, який усе тут перетворив на попіл, спалахнув усередині будинку. У таких випадках перехожий, хоч би хто він був, завжди думає, що під попелом знайде скарб, і вірить у те, що, коли ритиметься у згарищі, на голову йому не впаде обгоріла балка, тож, намагаючись ступати якомога обережніше, він заходить на попелище й носаком черевика або палицею підважує головешки й розриває ще не згаслі жарини, сподіваючись, що ось-ось перед його очима зблисне золота монета, сяйне діамант або смарагдова діадема, що непідвладні ніяким ушкодженням. Щодо Якова та Йосипа, то вони заходять сюди лише з цікавості, вони не такі наївні й не припускають, що жадібні сусіди вже не побували тут й не підібрали все те, чого господарі не встигли вирятувати з вогню, проте оскільки дім дуже маленький, то найімовірніше, що найцінніші речі були звідси винесені, залишилися тільки голі стіни, адже на новому місці можна й нові поставити. Піч обвалилася, цеглини, якими була вимощена підлога біля неї, потріскалися від вогню й перетворилися на щебінь. Тут немає нічого, ходімо звідси, сказав Яків, але Йосип запитав: А це що таке? Він показав на щось подібне до широкого дерев’яного помосту на обгорілих ніжках, із якого досі звисали клапті обпаленої тканини. Це ліжко, пояснив йому Яків, багатії, пани полюбляють спати на таких помостах. І наша мати спить на такому. Вона справді спить на підвищенні, але з цим його порівнювати не можна. Проте не схоже, щоб цей дім належав багатіям. Зовнішній вигляд часто обманює, слушно зауважив Яків. Вони вийшли, і Йосип побачив підвішену за ворітьми жердину з бамбука, якою збивають смокви з дерева, безперечно, вона була довшою в часи свого використання для цієї мети, але потім її чомусь укоротили. Навіщо тут залишили цю річ, запитав він, і не чекаючи відповіді, своєї власної чи від брата, зняв тепер уже нікому не потрібну жердину й забрав її з собою на згадку про пожежу, про спалений дім, про незнайомих людей. Ніхто не бачив, як вони туди увійшли, ніхто не бачив, і як вони вийшли, двоє закіптюжених сажею братів-юнаків, що несуть додому не тільки чорні туніки, а й чорну звістку. Щоб якось себе розважити, один із них думає про Марію Магдалину, думка другого більш активна і менш похмура — він міркує, яке застосування для своїх розваг знайти для вкороченої бамбукової жердини.