Євангелія від Ісуса Христа

ки кров’яних тілець не можуть гарантувати абсолютної певності. Бідолашна я, бідолашна, я ж бо думала, вислухавши тебе, що Господь обрав мене дружиною того ранку, а виявляється, все було випадковістю, могло бути так, а могло бути інакше, і скажу я тобі, що даремно ти спустився сюди, в Назарет, бо ти лише посіяв сумнів у моєму серці, а проте, коли хочеш почути від мене правду, то ось що я тобі скажу: син Господа, хай навіть я буду йому матір’ю, має бути схожий на Бога і обличчям, і постаттю, і словами й тоді, коли він тільки народиться, й тоді, коли виросте, а я бачу, хоч материнська любов і сліпа, що мій син цим вимогам не задовольняє. Маріє, твоя перша помилка полягає в тому, що ти думаєш, ніби я прийшов, щоб розповісти тобі про ту невеличку любовну пригоду Господа, а твоя друга велика помилка — думати, ніби краса й красномовство людини створені за образом і подобою Господа, тоді як Господь — ти вже мені повір, адже я часто в нього буваю, — має звичай бути цілковитою протилежністю тому, як уявляєте його собі ви, люди, і я скажу тобі по секрету, Господь іншим бути й не зміг би, від нього набагато частіше доводиться чути «ні», аніж «так». А мені завжди казано, що дух заперечення — то Диявол. Ні, дочко моя, Диявол — це дух, який сам себе заперечує, і якщо ти у своєму серці не бачиш різниці, то ніколи не знатимеш, кому ти належиш. Я належу Господові, звісно. Ось ти кажеш, що належиш Господові, а сама припустилася третьої і найгіршої помилки, бо не повірила синові своєму. Ісусові? Так, Ісусові, бо ніхто з інших твоїх дітей Бога не бачив і не побачить ніколи. Скажи мені, янголе, посланцю Божий, то це правда, що Ісус бачив Бога? Так, це правда, і як дитина, яка вперше у своєму житті знайшла пташине гніздо, він прибіг до тебе, щоб тобі це сказати, а ти йому сказала, що це неправда, що гніздо, певно, порожнє, а як і є в ньому яйця, то вони протухли, а якщо нема, то їх пожерла змія. Пробач мені, янголе, за те, що я сумнівалася. Ти у мене просиш пробачення чи у свого сина? У нього й у тебе, у вас обох, що я повинна зробити, аби залагодити свою провину? А що тобі підказує твоє материнське серце? Що я повинна знайти його, сказати, що вірю йому, прошу простити мені, повернутися додому й там чекати, коли настане його час і Господь покличе його. Правду кажучи, я не переконаний, що ти не прийдеш до нього запізно, немає у світі вразливішого створіння, ніж підліток, ти ризикуєш почути від нього не вельми приємні слова й побачити, як він зачинить двері під самісіньким твоїм носом. Якщо він так зробить, то в усьому буде винен той демон, який зачарував його й занапастив, не знаю, чому Господь — адже він батько, зрештою! — дозволив тому нечистому таке витворяти. Про якого демона ти говориш? Про того пастуха, в якого мій син працював чотири роки, доглядаючи отару, яка невідомо навіщо існує й кому потрібна. А, ти про пастуха… Ти його знаєш? Ми ходили з ним до однієї школи. Навіщо ж Господь дозволяє йому топтати ряст і жити у своє задоволення? Бо цього вимагає добрий порядок у світі, але останнє слово завжди буде за Господом, ми тільки не знаємо, коли він його промовить, але будь певна, одного ранку ми прокинемося й побачимо, що зла більше немає у світі, а зараз мені час іти, і якщо маєш якісь запитання, то не барися. Я маю лише одне. Я тебе слухаю. Навіщо Господові потрібен мій син? Твій син — це тільки так говориться. В очах світу — він мій син. Ти запитуєш, навіщо він йому потрібен, і ти знаєш, це добре запитання, атож добре, проте, на жаль, я не знаю відповіді на нього, розумієш, окрім них двох, ніхто цього не знає, та боюся, що й Ісусові відомо не набагато більше, аніж він тобі сказав. Він сказав мені, що по смерті здобуде могутність і славу. Про це мені відомо. Але що мій син повинен зробити у своєму житті, аби заслужити ті чудеса, які йому пообіцяв Господь? О жінко, темна й обмежена, невже ти віриш у те, що це слово існує для Господа, що для нього має якусь ціну й значення те, що ви з такою нахабною самовпевненістю схильні називати своїми заслугами, які ще заслуги можуть бути у вас, нікчемних рабів, крім слухняного виконання волі Господньої? Гаразд, гаразд, я більше нічого не стану в тебе запитувати, я й справді нікчемна раба Господня, нехай усе буде по його волі, лише скажи мені, де після стількох місяців я зможу знайти свого сина? Шукай його, це твій обов’язок, він також ходив шукати вівцю, яка відбилася від отари. Щоб забити її. Заспокойся, твоєму синові це не загрожує, але ти його вб’єш, якщо не будеш біля нього в годину його смерті. А звідки ти знаєш, що я не помру перша? Я перебуваю надто близько до тих центрів, де все вирішується, а тепер прощай, ти поставила мені всі ті запитання, які хотіла поставити, можливо, й не всі, але то вже не мій клопіт. Поясни, що ти хотів сказати. Сама собі поясни. І з цими словами янгол зник, а Марія розплющила очі. Усі її діти спали, трьома окремими групами. Яків, Йосип і Юда, найстарші, в одному кутку, в іншому кутку — менші, Симон, Юстин і Самуїл, а двоє дівчат, як зазвичай, спали по обидва її боки, але тут очі Марії, і так приголомшеної тими істинами, які відкрив їй янгол, мало не вискочили на лоба від подиву: її старша дочка лежала, широко розкинувши руки й ноги, майже гола — її сорочка задерлася вище грудей, вона глибоко зітхала і млосно усміхалася у глибокому сні, й крапельки поту блищали в неї на чолі та верхній губі, що, здавалося, розпухла від поцілунків. Якби Марія не була певна, що тут недавно побував лише балакучий янгол, то ці прикмети здалися б їй надто очевидними й однозначними, і вона зняла б крик, що тут недавно побував демон-інкуб, із тих, які зваблюють сонних жінок, і підступно проник у неготове до такого нападу тіло дівчини, поки мати розважала себе розмовою, і можливо, — тільки ми про це не знаємо, — ті янголи завжди вирушають на свій промисел у парі, й поки один із них відвертає на себе увагу розмовою, другий мовчки здійснює свій actus nefandus,[4] хоч це тільки так говориться, нічого негідного в цьому діянні немає, й усе вказує на те, що наступного разу вони обміняються ролями, щоб ані в того, хто спить, ані в того, хто сниться, не пропадало відчуття благодійної єдності плоті й духу. Марія, як могла, накрила дочку, натягнувши їй сорочку до того місця, яке непристойно залишати відкритим, потім розбудила її й тихим голосом запитала, притуливши губи майже їй до вуха: Що тобі снилося? Захоплена зненацька, Лізія не змогла збрехати й розповіла, що бачила уві сні янгола, але він нічого їй не сказав, а тільки дивився на неї, і їй було так добре від того ніжного й ласкавого погляду, що, либонь, і в раю не буває краще. Він до тебе не доторкався? запитала Марія, і Лізія їй відповіла: Ой, мамо, очі служать нам не для того, щоб доторкатися. Не знаючи, стривожитися їй чи, навпаки, заспокоїтися з приводу того, що відбувалося в неї під боком, Марія тихо сказала: І мені також приснився янгол. А твій янгол заговорив до тебе чи теж мовчав, невинно запитала Лізія. Він до мене заговорив і повідомив мені, що твій брат Ісус сказав нам правду тоді, коли розповів про те, що бачив Бога. Ой, мамо, як же ми погано вчинили, не повіривши словам Ісуса, а він був такий добрий із нами, адже він міг тоді розгніватися й не дати грошей мені на посаг, але він їх дав. Тепер нам треба подумати, як залагодити свою провину. Але ж ми не знаємо, де він є, він нічого нам не повідомив про себе, янгол міг би допомогти нам, адже вони все знають, янголи. Але він не захотів допомагати нам і тільки сказав, що ми повинні знайти твого брата, що це наш обов’язок. Але ж, мамо, якщо Ісус і справді бачив Бога й розмовляв із ним, тоді наше життя має змінитися. Може, воно й зміниться, але тільки на гірше. Чому? Якщо ми не повірили ані Ісусові, ані його словам, то як можуть повірити йому інші люди, можна не сумніватися, що якби ми зараз вийшли на вулицю або на один із майданів Назарета і стали проповідувати, що Ісус бачив Господа, що він розмовляв із Господом, нас закидали б камінням. Але ж Господь, який його обрав, захистив би й нас, адже ми його родина. Не будь така в цьому впевнена, коли Господь робив свій вибір, нас там не було, для Господа не існують ані батьки, ані діти, згадай Авраама, згадай Ісаака. О мамо, як це сумно! Найобачніше, дочко, буде зберігати те, що ми знаємо, в наших серцях і говорити про це якнайменше. Що ж нам тоді робити? Завтра я пошлю Якова та Йосипа на пошуки Ісуса. Але ж де вони його шукатимуть, адже Галілея — країна дуже велика, а він же міг податися й у Самарію, і в Юдею або в Ідумею, а це вже десь на самому краю світу. Найімовірніше, твій брат подався до моря, згадай, як він розповідав нам, коли прийшов, що виходив із рибалками в море. А чи не пішов він знову пасти отару? Ні, цей час для нього минув. Звідки ти знаєш? Спи, до ранку ще далеко. А нам знову не насняться наші янголи? Може бути. Та якщо навіть янгол Лізії, можливо, позбувшись свого напарника, і прийшов до неї знов уві сні, вона цього не помітила, але янгол благовіщення, навіть якби він забув повідомити Марії якусь подробицю, уже не міг би повернутися до неї, бо Марія лежала в напівтемряві будинку з розплющеними очима, їй було досить і того, про що вона вже довідалася, а те, про що вона здогадувалася, наповнювало її страхом.