Євангелія від Ісуса Христа

Через кілька місяців, дощової й холодної зимової ночі, янгол увійшов у дім Марії з Назарета, й ніхто з дітей не прокинувся, й лише Марія помітила появу гостя, та й не могла вона її не помітити, бо янгол прийшов саме до неї і саме до неї звернувся з такими словами: Ти повинна знати, о Маріє, що Господь домішав своє сім’я до сімені Йосипа того ранку, коли ти зачала вперше, й унаслідок цього саме сім’я Господа, а не сім’я твого чоловіка спричинилося до зачаття твого сина Ісуса. Марія дуже здивувалася, почувши цю новину, суть якої, на щастя, дійшла до неї цілком ясно, попри плутане красномовство янгола, й запитала: То, виходить, Ісус — син мій і Господа? Жінко нечемна й зухвала, як ти смієш ставити себе на перше місце перед Господом, ти повинна була б сказати «Син Господа і мій син», а не навпаки. Син Господа і твій син? Та не мій, а твій, син Господа і твій син. Облиш морочити мені голову, скажи, нарешті, ясно та чітко, чий же все-таки син Ісус? Він син Господа й тільки Господа, а ти лише зачала його, виносила й народила. То Господь мене не обирав? Ну, як тобі сказати: Господь у той час був поблизу, це можна було зрозуміти з того, якими незвичайними стали барви неба, й він звернув увагу на те, що ти і Йосип люди міцні й здорові, і якщо ти досі пам’ятаєш, як і в чому знаходить вияв жадання, він зажадав тебе, й у результаті через дев’ять місяців народився Ісус. А я можу бути цілком певна, якщо існує така певність, у тому, що завагітніла від сімені Господа? Це питання досить-таки делікатне, ти вимагаєш від мене не більше й не менше, як встановлення батьківства, а річ у тому, що в таких випадках, коли при заплідненні жінки змішується сім’я кількох чоловіків, жодні аналізи, жодні тести, жодні підрахунки кров’яних тілець не можуть гарантувати абсолютної певності. Бідолашна я, бідолашна, я ж бо думала, вислухавши тебе, що Господь обрав мене дружиною того ранку, а виявляється, все було випадковістю, могло бути так, а могло бути інакше, і скажу я тобі, що даремно ти спустився сюди, в Назарет, бо ти лише посіяв сумнів у моєму серці, а проте, коли хочеш почути від мене правду, то ось що я тобі скажу: син Господа, хай навіть я буду йому матір’ю, має бути схожий на Бога і обличчям, і постаттю, і словами й тоді, коли він тільки народиться, й тоді, коли виросте, а я бачу, хоч материнська любов і сліпа, що мій син цим вимогам не задовольняє. Маріє, твоя перша помилка полягає в тому, що ти думаєш, ніби я прийшов, щоб розповісти тобі про ту невеличку любовну пригоду Господа, а твоя друга велика помилка — думати, ніби краса й красномовство людини створені за образом і подобою Господа, тоді як Господь — ти вже мені повір, адже я часто в нього буваю, — має звичай бути цілковитою протилежністю тому, як уявляєте його собі ви, люди, і я скажу тобі по секрету, Господь іншим бути й не зміг би, від нього набагато частіше доводиться чути «ні», аніж «так». А мені завжди казано, що дух заперечення — то Диявол. Ні, дочко моя, Диявол — це дух, який сам себе заперечує, і якщо ти у своєму серці не бачиш різниці, то ніколи не знатимеш, кому ти належиш. Я належу Господові, звісно. Ось ти кажеш, що належиш Господові, а сама припустилася третьої і найгіршої помилки, бо не повірила синові своєму. Ісусові? Так, Ісусові, бо ніхто з інших твоїх дітей Бога не бачив і не побачить ніколи. Скажи мені, янголе, посланцю Божий, то це правда, що Ісус бачив Бога? Так, це правда, і як дитина, яка вперше у своєму житті знайшла пташине гніздо, він прибіг до тебе, щоб тобі це сказати, а ти йому сказала, що це неправда, що гніздо, певно, порожнє, а як і є в ньому яйця, то вони протухли, а якщо нема, то їх пожерла змія. Пробач мені, янголе, за те, що я сумнівалася. Ти у мене просиш пробачення чи у свого сина? У нього й у тебе, у вас обох, що я повинна зробити, аби залагодити свою провину? А що тобі підказує твоє материнське серце? Що я повинна знайти його, сказати, що вірю йому, прошу простити мені, повернутися додому й там чекати, коли настане його час і Господь покличе його. Правду кажучи, я не переконаний, що ти не прийдеш до нього запізно, немає у світі вразливішого створіння, ніж підліток, ти ризикуєш почути від нього не вельми приємні слова й побачити, як він зачинить двері під самісіньким твоїм носом. Якщо він так зробить, то в усьому буде винен той демон, який зачарував його й занапастив, не знаю, чому Господь — адже він батько, зрештою! — дозволив тому нечистому таке витворяти. Про якого демона ти говориш? Про того пастуха, в якого мій син працював чотири роки, доглядаючи отару, яка невідомо навіщо існує й кому потрібна. А, ти про пастуха… Ти його знаєш? Ми ходили з ним до однієї школи. Навіщо ж Господь дозволяє йому топтати ряст і жити у своє задоволення? Бо цього вимагає добрий порядок у світі, але останнє слово завжди буде за Господом, ми тільки не знаємо, коли він його промовить, але будь певна, одного ранку ми прокинемося й побачимо, що зла більше немає у світі, а зараз мені час іти, і якщо маєш якісь запитання, то не барися. Я маю лише одне. Я тебе слухаю. Навіщо Господові потрібен мій син? Твій син — це тільки так говориться. В очах світу — він мій син. Ти запитуєш, навіщо він йому потрібен, і ти знаєш, це добре запитання, атож добре, проте, на жаль, я не знаю відповіді на нього, розумієш, окрім них двох, ніхто цього не знає, та боюся, що й Ісусові відомо не набагато більше, аніж він тобі сказав. Він сказав мені, що по смерті здобуде могутність і славу. Про це мені відомо. Але що мій син повинен зробити у своєму житті, аби заслужити ті чудеса, які йому пообіцяв Господь? О жінко, темна й обмежена, невже ти віриш у те, що це слово існує для Господа, що для нього має якусь ціну й значення те, що ви з такою нахабною самовпевненістю схильні називати своїми заслугами, які ще заслуги можуть бути у вас, нікчемних рабів, крім слухняного виконання волі Господньої? Гаразд, гаразд, я більше нічого не стану в тебе запитувати, я й справді нікчемна раба Господня, нехай усе буде по його волі, лише скажи мені, де після стількох місяців я зможу знайти свого сина? Шукай його, це твій обов’язок, він також ходив шукати вівцю, яка відбилася від отари. Щоб забити її. Заспокойся, твоєму синові це не загрожує, але ти його вб’єш, якщо не будеш біля нього в годину його смерті. А звідки ти знаєш, що я не помру перша? Я перебуваю надто близько до тих центрів, де все вирішується, а тепер прощай, ти поставила мені всі ті запитання, які хотіла поставити, можливо, й не всі, але