Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Таке оповідання Нечуя-Левицького про Миколу Джерю. Розказується в ньому про людину сміливу, тямущу й розумну; як тяжко за кріпацтва жилося такій людині, а надто коли вона стояла за правду між людьми.
Року 1861 скасовано було панщину, але селянське горе та біда зостались. Правда, тепер уже не треба виходити на панщину, кожен робить сам на себе, але село так само бідне, як було, землі обмаль, грошей нема і темнота, як і раніше, давнє лихо умерло — народилося нове лихо.
Про нові, післякріпацькі часи розказує Нечуй-Левицький в інших своїх оповіданнях, — між ними одно з найкращих — «Рибалка Панас Круть».
Дід Панас Круть, що рибалить в одному з містечок понад Россю, — бідний, безщасний чоловік, що весь свій вік бився з нуждою та так і не вибився з неї. Родом він з міщан, має невеличкий ґрунт, за який платить великий чинш; працює, рук не покладаючи, але заробітків не бачить ніяких — щоб якось перебороти своє лихо, брався Панас за всяке діло: за шевство, шаповальство, був навіть якийсь час музикою, але ні в чому не мав удачі. Але, що особливо підкосило його, так се родинне горе: його жінка Одарка змарніла в злиднях і вмерла ще молодицею. Після смерті жінки Панас кинув своє шевство, купив човна і став рибалкою. Тут йому не заважає ні пан, що одбирає чинш, ані єврей — перекупщик та визискувач. Годує і зодягає діда Рось; грошей у нього нема, як не було й раніше, бо весь заробіток зостається в корчмі, але робота в нього вільна, весела — ніхто не стоїть у нього над душею, ніхто його не неволить. І смерть Панасові випала справжня рибальська. Прорибаливши двадцять три роки на Росі, виїхав дід на річку у повінь і чи то не встерігся, чи, може, випив зайве, а тільки на берег уже не вернувся. «Оддячила своєму ворогові риба…»
Друга з пізніших повістей Нечуя-Левицького — «Бурлачка». Це прегарна повість; може, одна з найкращих, які написав Левицький. Описано в ній наші сахарні заводи та суконні фабрики і ті порядки, що колись там були. Євреї-фактори затягають дівку Василину «на буряки» в панську економію; там до неї залицяється пан, бере її до двору, а потім проганяє від себе. Василина довгий час служить на фабриці, п’є та гуляє, аж поки якось припадком не виходить заміж за хорошого чоловіка.
Крім «Миколи Джері» та «Бурлачки» Нечуй-Левицький написав не один ще твір. Єсть у нього багато оповідань, де він розказує про життя селянське («Кайдашева сім’я», «Баба Параска та баба Палажка»); є повісті з побуту освічених людей, як, наприклад, «Хмари», де він описує українську молодь 80-х років прошлого століття; є твори з міщанського побуту (комедія «На Кожум’яках») і побуту духовенства, хроніка «Старосвітські батюшки та матушки».
В сій останній повісті оповів нам небіжчик про старовинне життя нашого духовенства тих часів, коли ще сама парафія обирала собі попа і коли попівство ближче стояло до прихожан. Загалом беручи, Нечуй-Левицький любить старовину, [коли] все робилося спокійно та поважно, все було простіше — і добре уміє малювати оті стародавні старосвітські звичаї.