Одіссея найкращого сищика республіки

одорож до Мурманська не обійшлася без пригод. Ми підібрали чотири рятівні шлюпки з потопленого німцями пароплава. Перелякані люди розповіли, що тевтони атакували вночі, на човен до себе підібрали лише капітана, а інших залишили напризволяще. Аби був шторм, уся команда загинула б, але пощастило і з нами, і з погодою. Тепер пригощали бідолах чаєм і наваристим бульйоном. Люди плакали, не вірили своєму щастю й казали, що вже попрощалися з життям.

У Мурманську я спокійно зійшов на берег, документи підозр не викликали, та виявилося, що від’їхати непросто, бо бракує пасажирських вагонів: усі пішли на потреби фронту. Третій клас почали возити у вагонах для худоби, де встановили триповерхові нари. Я купив квиток в один із таких вагонів. Мені спочатку не хотіли продавати, бо прийняли за благородного, порадили чекати зручного вагона, а коли він буде — невідомо. Та я чекати не схотів, купив кожух і м’ятий кашкет на базарі, прийшов до каси, й там уже дали мені квиток третього класу. Я заліз на нари й заснув, хоч у вагоні було повно народу. Одні гомоніли, інші хропіли, ще й гармонь заграла, співали, а потім билися. Та мені нічого не заважало після безсонних ночей в очікуванні німецької атаки.

Я доїхав до Москви, де в бібліотеці прочитав про нафтопромисловця Шпеєрова. З подивом з’ясував, що ніяким нафтопромисловцем він не був — постачав до Баку предмети розкоші, привозив співачок і танцівниць, репутацію мав слизьку. Тому його смерті в Харкові ніхто не здивувався. Знайшов кілька згадок про Альчесту в газетах, де було сказано, що перса у неї значно кращі за голос, принаймні саме вони привертали увагу глядачів. Про зникнення були невеличкі новини, в яких обговорювали дві версії: або дівчина сама вбила Шпеєрова і втекла, або злочин скоїв якийсь невідомий, не виключено, що з мотивів пристрасті — закохався, втратив голову й наробив біди. За два тижні після зникнення з’явився маленький допис, що в справі з викраденням чарівної італійки просування немає. Більше про Альчесту не згадували.

Зараз узагалі було не до того, в повітрі відчувався неспокій, казали, що есери та більшовики готують заколоти, Тимчасовий уряд нічого не робить і годі зрозуміти, що буде далі. Мене це хвилювало менше, і того ж дня я відбув до Харкова в темних окулярах із наклеєною бородою. Не хотів, щоб про мій приїзд стало відомо. Вже остаточно вирішив розплутати останню справу і повернутися в Англію, бо Моніка не йшла з думок і я хотів бути поруч із донькою.

Поки їхав, почув розмови про напади на потяги. Селяни буцімто збігаються у банди, зупиняють ешелони і грабують пасажирів. Уже кілька таких випадків було. Поліція не втручається, бо немає наказу з Петрограда, війська прибувають, але з запізненням на день, а то й на два, грабіжники встигають сховати здобич у лісах і перетворитися на звичайних хліборобів. А ще поширюються чутки, що панські маєтки будуть грабувати. Я слухав і тільки головою хитав. Не вірилося, що влада попускає. І що ж воно далі буде? От як сюди доньку везти, коли таке робиться?

У Харкові, поки було спокійно, я поїхав до поліцейського управління і запитав про слідчого Супруненка. На мене здивовано подивилися і сповістили, що цей Супруненко помер. Загинув. Я запросив одного з городових до трактиру і докладно розпитав про обставини загибелі. Виявилося, перед загибеллю Супруненко вийшов у відставку, всіх здивував, бо мав хороші перспективи кар’єрного зростання, сказав, що заморився і хоче відпочити. З роботи звільнився десь за два місяці після зникнення чи викрадення Альчести.

— Кажуть, він добряче одного італійця потрусив, який сюди по доньку приїздив, — розповів городовий.

— А що з донькою?

— Та зникла. Їхала з одним хлюстом, потім хлюста вбили, а дівка зникла. Кажуть, гарна була, білявка, при цицьках, така, що як гляне, так аж серце тьохкає. І зникла. Приїхав батько її, а Супруненко покійний почав його за носа водити. Вмів, сердега, грошики вичавлювати. Два тижні працював, залишив італійця без копійки, а тоді порадив їхати геть і тюрмою налякав. Ну, той дурник і поїхав.

— А з дівкою що?

— А бозна. Зникла — і зникла.

— Ну хоч якісь чутки були?

— А вам та дівка цікава чи Супруненко? — спитав городовий.

— Мені цікаво, щоб служива людина в доброму гуморі була. — Налив із карафки горілки і побачив, що співрозмовник моєю відповіддю цілком задоволений.

— Та різне говорили. Одні казали, що це того Шпеєрова вбивали, і бабу з ним. Другі — що це баба і вбила, а потім утекла. Але чого б тоді батько її сюди їхав? Треті — що заради баби все й було, хтось закохався й викрав. А як воно насправді — невідомо.

— Так а з Супруненком що?

— А що? Як вийшов у відставку, одразу поїхав він на води, у Кисловодськ.

— Розбагатів?

— Ну, він же того макаронника потрусив, гроші були. Але збирався ще багатіти.

— У відставці? — здивувався я. — У відставці тільки бідніють.

— Це як із голою сракою у відставку іти. Але ж розумна людина щось та припасе на чорний день. Заробіток якийсь. А Григорій Григорович був не дурень, зовсім не дурень. Наче казав, що є у нього одна справа, після якої розбагатіє.

— А що за справа?

— Та хто ж про таке розповість? Але натякав, що справа певна. Може, у тій справі він і поїхав, коли його під Охтиркою вбили.

— Вбили?

— Вбили, вбили. І дивно якось. Гриша звідкілясь пізно ввечері вертався, неподалік від села напали на нього. Місцеві мужики вночі постріли й крики чули, але вийти подивитися злякалися. Вже вранці пішли, знайшли Супруненка без голови.

— Як без голови? Відрізали, чи що?

— Та наче відрізали.

— Щось на грабіжників не схоже. Чого б це вони голову відрізали?

— А це й не грабіжники були. Бо і гаманець цілий, і револьвер, і годинник. Ну, як цілий, мужики місцеві їх собі взяли, але коли слідство приїхало, віддали. У револьвері жодного набою не залишилося, всі вистріляв, бідолаха. Але не допомогло.

— Підстрелив когось?

— Ні, крові не знайшли.

— Чого ж так стріляв погано?

— А ось це якраз дивно, бо Григорій Григорович і на змаганнях виступав, тверду руку мав.

— А відомо, що в Охтирці він робив?

— Ні. Приїхав уранці, винайняв бричку, сказав, що хоче на Ворсклу, ліс подивитися. Але збрехав, бо рушив в інший бік. Повертався вже в сутінках, там і підстерегли його.