Одіссея найкращого сищика республіки

— А хто він, той чоловік?

— Один землевласник із Сардинії.

— То та дівчина італійка? Як мама! А як її звати?

— Альчеста.

— Альчеста. Гарне ім’я! Дуже гарне! — Моніка усміхнулася. — Вона — красуня?

— Я її не бачив особисто, але судячи з портрета — так.

— У тебе є її портрет? А можна подивитися? — Моніка аж на місці всидіти не могла, так зацікавилася. Оченята палали, мені знайома була ця цікавість.

— Так, зараз покажу. — Приніс портрет авторства Чуванова. Усі дівчата почали його роздивлятися.

— Та вона красуня! — сказала Єлизавета Павлівна. — Іване Карповичу, це вам щастить, чи ви беретеся розшукувати виключно красунь?

— Ти можеш у неї закохатися. — Моніка не питала, просто говорила, що є така можливість.

— Мені треба просто її знайти і відправити до батька, який чекає. — Я чомусь зніяковів.

— І ти знаєш, де шукати?

— Її викрали в Харкові. Спробую розпитати тамтешню поліцію, яка чомусь не схотіла розслідувати справу.

— Поліція причетна?

— Моніко, аби про щось говорити, треба побувати на місці, поговорити з людьми. Зараз же нічого не зрозуміло, крім того, що викрадення сталося майже рік тому і тепер його розкрити буде значно важче.

— Але ти зможеш, тату, — впевнено сказала Моніка. — А удвох ми б зробили все ще швидше!

Усі усміхнулися і подивилися на неї.

— Поки що зосередимося на тому, як доплисти до Англії, — запропонував я.

— Добре. А на Гібралтарі живуть мавпи. Це єдине місце в Європі, де вони живуть! — доповіла Моніка і почала розповідати про місцеві цікавинки. Я тільки дивувався, як вона все пам’ятала.

Десь за дві години припливла Любушка.

— Ледь вибила дозвіл. Доведеться ризикувати, Ваню. Кажуть, німці полюють за караваном кораблів, який пливе з Південної Африки. Начебто не мусять цікавитися такою дрібною дичиною, як ми, але, знаєте, поки чекаєш на лося, чому б не підстрелити й ховрашка? То як, пливемо?

— А що про французів чути? — спитав я. Аби сам, поплив би без вагань, але з Монікою зробився дуже обережним.

— Шукають вас. Звинуватили у вбивстві громадянина Іспанії, тепер іспанська поліція за вами теж полює.

— Зачекайте, яке вбивство? Я нікого не вбивав!

— Тіло морозивника знайшли у будинку. Там якась темна історія, бо сусіди чули крики, але французи твердять, що криків не було, а бідолаху вбили ви перед тим, як утекти.

— Брешуть.

— Не сумніваюся. Їм просто легше шукати вбивцю.

— Треба плисти. Інакше тата можуть арештувати,— сказала Моніка. І тут із нею важко було не погодитися.

Ми відпливли увечері, щоб вийти в океан вже у темряві. Пливли без вогнів, ховалися. Дорослі по черзі чергували на носі, щоб побачити чи почути попереду кораблі. Моніка попросилася зі мною. Сиділа на руках і уважно прислухалася. Не починала розмов, не жалілася, що нудно, не засинала. Я знову дивувався, як рано подорослішало це дитя.

Після чергування я не спав, прислухався, готовий підхопитися, забрати Моніку і бігти до шлюпки. Прийшла Кейт, удень у нас не вийшло, бо я не хотів нікого бентежити. Тепер же спочатку нічого не виходило, бо я прислухався і чекав тривоги через можливу появу німецького підводного човна. Але потім Кейт зуміла відволікти мою увагу.

Я задрімав лише вранці, проспав кілька годин і прокинувся від того, що перестав працювати двигун. Підхопився, побачив Моніку, як тримала палець на губах. Показувала, щоб мовчав. У каюту забігла Єлизавета Павлівна. Трохи перелякана.

— Що? — пошепки спитав я.

— Французький військовий корабель. Наказав зупинитися. Зараз до нас пливе шлюпка з офіцером і півдесятком солдат. Люба попросила сховатися.

— Лізьте в шафу, — наказав я. Допоміг дівчатам, сам заліз під ліжко. Звісно, при ретельному обшуку нас би легко знайшли. Але, якби справа обмежилася лише оглядом, шанс би був. Я лежав і прислухався. Доводилося лише чекати і сподіватися, що все якось владнається. Інакше французи заберуть Моніку. І її вже буде важко звільнити. Доведеться грати під чиюсь дудку. Цього я дуже не любив, але що ще було робити? Стиснув зуби. Як французи змогли здогадатися про цю яхту? Помітили, що вона несподівано вийшла з Барселони? Чи просто зупиняли всі кораблі, які йшли з Середземного моря до Англії?

Спочатку Любушка заговорила лагідно, мабуть, віталася й питала, у чому річ. Француз щось відповів. Любушка заговорила вже обурено. Француз на чомусь наполягав, вона спростовувала. Балакали хвилин десять, потім замовкли. Далі загуркотів двигун. У каюту зайшла Любушка.

— Ваню, де ти, налий мені випити, — попросила. Я вискочив з-під ліжка, побіг до шафи з напоями, щедро налив у келихи, роздав і дівчатам, які вже вилізли з шафи.

— Хотіли жабоїди яхту обшукати. Мовляв, відпливли ми з Барселони, а саме там зник якийсь дуже важливий німецький шпигун. Чуєш, Ваню, як у них усе швидко змінюється. То був убивця, кримінальник, а тепер німецький шпигун. І в них була підозра, що той шпигун на «Любові». Я сказала, що ці підозри даремні, й відмовила в обшуку — мовляв, це принизить мене, піддану його величності короля Едуарда. Жабоїд напирав, а я нагадала, що я дружина командира англійського полку, чий дядько засідає в палаті перів, а кузен товаришує з принцом Георгом, і вторгнення на яхту буде розцінено як акт агресії. Я йому наплела, що Англія з війни вийде й підпише сепаратний мир з Німеччиною, якщо мою яхту обшукають. І ось цей жабоїд, молоденький лейтенант, зніяковів, попросив пробачення і дозволив продовжити свій шлях. За вашу удачу, Іване Карповичу. Ви були і залишаєтеся улюбленцем долі!