Кров і пісок

Лобато доглядав куплених для цирку биків, випасаючи їх на луках Муньйоси, а з настанням спеки — на полонинах Гвадаррамських гір. З допомогою кінних пастухів він приганяв череду до цирку за два дні перед коридою, переправляючись опівночі бродом через струмок Абронігаль на околиці Мадрида. Негода доводила його до розпачу, через неї кориду відкладали, і бики мусили чекати в корралях цирку, а він не міг одразу повернутися на луки, де випасались інші його годованці.

Скупий на слова, тугий на думку, цей кентавр, що пахнув шкірою та сіном, ставав красномовним, коли розповідав про своє вільне пастуше життя серед биків. Мадридське небо здавалося йому вузеньким, та й зірок на ньому ніби менше. З мальовничим лаконізмом описував він ночі на пасовищі, коли бики сплять під мерехтливим світлом зірок, а глибока тиша порушується тільки таємничими шерехами у траві та кущах. Гірські змії співають у такій тиші дивними голосами. Атож, сеньйоре, співають. І не сперечайтеся з Лобато, він сам чув це безліч разів, і заперечувати йому — значить, обізвати його брехуном, а рука в нього важкенька. Так, так, гади вміють співати, а бики — розмовляти, хоча, на жаль, він досі не розкумекав їхньої мови. Бики в усьому схожі на людей, тільки що вони на чотирьох ногах і з рогами. Побачили б ви, як прокидаються вони на світанні! Вистрибують і радіють, як діти; пустують, жартома б’ються, зчеплюються рогами; а то видираються один на одного і весело мукають, наче вітають появу сонця, благословенного богом світила.

Потім Лобато розповідав про свої мандри у Гвадаррамських горах, понад бурхливими річечками, які збігають із покритих талим снігом вершин і несуть у великі річки свої прозорі, як кришталь, води; про зелені квітучі полонини; про те, як кружляють над сонними биками птахи і сідають відпочивати на роги; про вовків, що виють ночами десь далеко, дуже далеко, ніби налякані нашестям могутніх тварин, які йдуть за дзвіночками ватажків, щоб відвоювати в сіроманців частину дикої пустелі... А про Мадрид він і слухати не хоче: тут люди задихаються! У цьому нескінченному лісі будинків пастух визнавав тільки таверну «Курка» з її вином та смачними стравами.