Кров і пісок

Гальярдо кепкував з багатьох товаришів по професії, тореро нової генерації, грубих ремісників тавромахії, що їздили від арени до арени, наче комівояжери, акуратні та дріб’язкові у своїх витратах. Декотрі з них, віком ще майже діти, возили з собою зошит прибутків і видатків і занотовували туди геть усе, навіть п’ять септимо, витрачених на станції на склянку води. Зналися воші лише з людьми багатими, — щоб приймати від них подарунки, — а самі ніколи нікого не пригощали. Були серед них і такі, які з настанням сезону роз’їздів заварювали вдома цілі казани кави, наливали її в пляшки і возили з собою, час від часу розігріваючи, щоб уникнути зайвих витрат у готелі. Не одна квадрилья жила впроголодь, і тореро відверто нарікали на скупість своїх маестро.

Гальярдо ніколи не каявся, що живе таким бурхливим життям. А тепер його умовляють відмовитися від нього...

Думав матадор і про потреби власного дому. Його рідні давно звикли до легкого, безтурботного життя, ніхто з них не рахував грошей і не думав, звідки їх узяти, вони текли невпинно, як вода з джерела. Крім матері та дружини, на шиї в нього сиділа ще одна родина: сестра, її базіка-чоловік, який ніде не працював, — ніби родинний зв’язок зі знаменитістю давав йому право бити байдики, — та цілий виводок племінників, що росли і з кожним роком вимагали все більших витрат. І він має закликати до ощадливості та поміркованості всіх цих людей, що звикли весело й безтурботно жити його коштом!.. І всі вони, навіть бідолаха Гарабато, змушені будуть переселитися на ферму, працювати під палючим сонцем і перетворитися на грубих селюків! А бідолашна мати в останні дні життя буде позбавлена святої втіхи виручати зі скрути вбогих сусідок і ніяковіти, мов соромлива дівчинка, коли син прикидається розгніваним, побачивши, що від сотні дуро, які він дав їй тільки два тижні тому, вже не лишилось нічого!.. А Кармен, жінка ощадлива, звичайно, зробить усе, щоб обмежити витрати, і насамперед принесе в жертву себе, відмовившись від багатьох маленьких радощів, які так прикрашають життя.

А будь воно прокляте!.. Приректи свою родину на бідність, на сумне животіння! Гальярдо соромно було навіть думати про таке. Це справжній злочин — позбавити рідних добробуту, до якого він сам їх привчив. І що треба, аби нічого цього не сталося?.. Підступати до биків ближче — тільки й того!.. І він підступатиме до них ближче!

Старанно виводячи літери, Гальярдо відповів повіреному та Кармен двома коротенькими листами, в яких висловив свою непохитну волю. Покинути арену? Нізащо!

Він заприсягнувся донові Хосе, що стане колишнім Гальярдо. Робитиме достоту так, як радить йому повірений. «Р-раз! Удар шпагою — і бик готовий». Він знову відчув себе сміливим та дужим і вірив, що зуміє упорати будь-якого бика, хоч би яким той був здоровенним.