Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Гальярдо посміхпувся. Він уже чув, що Пескадеро відкрив поблизу своєї таверни школу тавромахії.
— Що поробиш, друзяко! — мовив старий тореро, ніби виправдовуючись. — Треба якось жити, а школа дає більше прибутку, ніж усі відвідувачі таверни. У ній навчаються дуже достойні люди: молоді сеньйори, що хочуть відзначитись у любительських боях; чужоземці — любителі кориди, яким на старості років забандюрилося стати тореро. Зараз у мене є один такий учень. Щодня приходить. Ходімо, покажу.
Вони перейшли через вулицю й попрямували до обгородженого високим парканом загону. На дощаних воротях красувався виведений смолою напис: «Школа тавромахії».
Коли зайшли досередини, Гальярдо насамперед звернув увагу на бика — дерев’яне, обплетене рогозом опудало на колесах, із хвостом-мичкою, солом’яною головою, оцупком коркового дуба замість шиї і парою найсправжнісіньких рогів, які нагонили учням жах.
Парубійко з начесаним на вуха волоссям, у шапчині та розхристаній сорочці керував рухами звіра, штовхаючи його вперед щоразу, коли до нього підступав «учень» з плащем у руці.
Посеред загону стояв опецькуватий літній пан з рум’яним обличчям та жорсткими сивими вусами. Він був без піджака і тримав у руках бандерильї. Під парканом на стільці, спершись руками на спинку другого стільця, сиділа дама в капелюшку з квітами — також літня й не менш огрядна, ніж чоловік. її червоне обличчя, вкрите жовтими, наче висівки, плямами, так і спалахувало радістю щоразу, як чоловік майстерно всаджував бандерилью. Коли вона сміялася, коливались троянди на капелюшку і підстрибували фальшиві, руді, аж червоні, кучері. Плескаючи в долоні, жінка широко розставляла ноги, і спідниця підсмикувалась угору, трохи відкриваючи пишні, але вже зів’ялі принади.
Стоячи біля хвіртки, Пескадеро пояснив Гальярдо, що то за люди. Вони ніби французи чи то інші якісь чужоземці; він до пуття не знає, звідки вони, та йому й байдуже. Це подружжя мандрує світом і де тільки не побувало. Чоловік, якщо вірити його розповідям, змінив тисячу професій: був шахтарем у Африці, орендував землю на далеких островах, ганявся з лассо за дикими кіньми по безкраїх рівнинах Америки. А тепер надумав стати тореро, щоб, як іспанці, заробляти цим ремеслом гроші. Він щодня приходить у школу, прагне до своєї мети, як уперта дитина, і щедро платить за уроки.
— Уявляєш собі тореро з отаким черевом!.. Та ще й у п’ятдесят років!
Побачивши Гальярдо та Пескадеро, учень опустив руки з бандерильями, а дама обсмикнула спідницю й поправила заквітчаний капелюшок. — Oh, cher maílre!О любий учителю (франц.).
— Добривечір, мосью. Вітаю вас, мадам, — мовив учитель, підносячи руку до капелюха. — Ану, мосью, подивимось, як ваші успіхи. Не забули моєї науки? Ви стоїте на місці і дражните бика, він нападає і коли опиняється біля вас, ви відхиляєтесь і встромляєте бандерильї в загривок. Вам не треба пі про що думати, бик усе зробить сам. Увага! Готові?
Маестро відійшов трохи вбік і спинився перед грізним биком чи то пак перед шибепиком, який стояв за опудалом, впершись у нього руками й наготувавшися штовхати його вперед.
— Е-г-гей!.. Сюди, Моріто!
Рибакеро люто заревів і затупотів ногами, роздражнюючи бика, збуджуючи бойовий дух у його порожньому рогозяному череві та солом’яній голові. І Моріто кинувся вперед, як живий, поскрипуючи колесами і трясучи головою на нерівному ґрунті, а ззаду підштовхував звіра хлопчак, щоб той швидше біг. Жоден бик з найкращого табуна не переважив би розумом цього Моріто, безсмертну скотину, яку тисячі разів кололи бандерильями та шпагами, але на тілі її лишалися тільки подряпини, що з ними легко справлявся тесляр. Моріто був мудрий, наче людина. Грізно насунувшись на учня, він спритно звернув убік, щоб не зачепити його рогами, і покотився далі з двома бандерильями в корковій шиї.
Присутні вітали цей майстерний удар бурхливими оплесками, а бандерильєро спокійно залишався на місці, підтягуючи шлейки штанів та поправляючи манжети сорочки. Його дружина, охоплена буйною радістю, аж відкинулася назад, плескаючи в долоні та сміючись. Під натиском пишних тілес спідниця знову підскочила вгору, відкривши сховані принади.
— Чудово, мосью! — вигукнув Пескадеро. — Першокласний удар!
Потішений похвалою вчителя, чужоземець скромно відповів, ударивши себе в груди:
— Я маю найголовніше: мужність, багато мужності.
Потім, бажаючи відсвяткувати свій успіх, він кивнув пажеві Моріто, який аж облизнувся, угадавши наказ. Принести пляшку вина! Три порожні пляшки вже валялися біля дами, яка аж пашіла рум’янцем і чимраз вище підсмикувала спідницю, гучним реготом вітаючи подвиги чоловіка-тореро.