Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Один кінь, поранений у живіт, випустив цілий фонтан смердючих зелених екскрементів, обляпавши всіх тореро, що стояли поблизу.
Публіка вибухала реготом і криками щоразу, як пікадор важко тримався на землю. Арена глухо гуділа від ударів важких тіл із закутими в залізо ногами. Деякі вершники надали навзнак, гепаючи, мов туго набиті мішки, а удар голови об дощаний бар’єр відбивався довкола зловісним відлунням.
— Цей уже не встане! — кричали глядачі. — У нього, мабуть, черепок луснув.
Але пікадор підводився, розпростував руки, шкрябав забиту потилицю, підбирав грубий касторовий капелюх, що злетів із голови під час падіння, і знову сідав на того самого коня, якого «вчені мавпи» штурханами та ударами палиць ставили на ноги. Верхівець у яскравих шатах пускав коня клусом, і той волочив по арені свої нутрощі, що все більше вивалювалися від труського бігу. Пікадор спрямовував цю напівмертву шкапу назустріч бикові.
— На вашу честь! — кричав він, жбурляючи капелюха в гурт своїх друзів.
Та тільки-но вістря списа вгороджувалось у шию бика, як людина з конем підлітали вгору, і від страшного удару верхівець котився в один бік, а кінь — у другий. Іншим разом, бачачи, що бик ось-ось підніме коня на роги, «учені мавпи» та дехто з глядачів кричали вершникові: «Стрибай з коня!» Але закуті в залізо ноги погано скорялися пікадорові, і поки він незграбно висмикував їх із стремен, кінь важко падав, миттю випускаючи дух, а верхівець скочувався додолу, стукаючись головою об землю.
Бик досі не дістав жодного вершника рогами, але декотрі пікадори, впавши на арену, лежали як неживі, і тоді гуртом підбігали робітники цирку, брали потерпілого й несли до лазарету, де бідоласі накладали гіпс на зламану кістку або оживляли його від глибокого, схожого на смерть шоку.
Гальярдо, прагнучи завоювати симпатії публіки, весь час був на арені, і викликав гучні оплески, коли відтяг бика за хвіст, урятувавши від рогів пікадора, що впав з коня.
Під час виходу бандерильєро Гальярдо, спершись на бар’єр, блукав поглядом по ложах. У одній з них напевне сидить донья Соль. Нарешті він побачив її, але не було на ній білої мантильї, і взагалі нічого такого, що нагадувало б про ту севільську сеньйору, схожу на маху з картини Гойї. У своєму елегантному капелюшку на золотистому волоссі вона здавалася чужоземкою, що вперше потрапила на бій биків. Поруч із нею сидів її друг, той самий, якого вона так вихваляла і якому показувала всякі іспанські дивовижі. Ох, донья Соль! Зараз вона побачить, на що здатен простий хлопець, якого вона покинула. Доведеться їй аплодувати йому перед ненависним чужоземцем; навіть проти своєї волі вона буде в захваті, підхоплена загальним поривом публіки.
Коли Гальярдо вийшов на арену зі шпагою та мулетою — його бик був другим, — глядачі зустріли матадора доброзичливо, наче вже простили йому попередню кориду. За два тижні очікування любителі, здавалося, набрались терпіння й полагідніли. їм хотілося, щоб на цій довгожданій кориді усе було добре. До того ж бойовий запал биків та велика кількість убитих коней привели публіку в чудовий настрій.
Гальярдо рушив до звіра з непокритою головою (після вітальної промови він не надів берета), виставивши перед собою мулету й помахуючи шпагою, як ціпком. Тримаючись оддалік, за ним ішов Насйональ і ще один тореро. З амфітеатру почулися обурені вигуки. Скільки помічників!.. Наче піп зі своїм кліром ідуть ховати покійника!
— Всі з арени! — гукнув Гальярдо.
Обидва тореро скорилися: тон матадора не лишав місця для сумнівів.
Гальярдо рушив далі сам і підійшов до бика зовсім близько. Він розгорнув мулету і, як за добрих давніх часів, ступив уперед ще кілька кроків, підсунувши червоний клапоть під саму заслинену морду. Помах мулетою — оле!.. По рядах пробіг задоволений гомін. Син Севільї згадав про своє добре ім’я, про честь І совість тореро. Зараз він, як і в кращі свої часи, покаже все, на що здатний. За кожним помахом лунали вигуки захвату, а шанувальники матадора, підбадьорившись, стали докоряти противникам. Ну що вони тепер скажуть? Гальярдо інколи недосить старається, що правда, то правда... але коли він захоче!..
Ця корида почалася для Хуана щасливо. Коли бик нерухомо застиг на місці, впершись ногами в пісок, глядачі підбадьорливо закричали:
— Пора! Бий!
І Гальярдо кинувся на бика, ударивши шпагою й миттю вискочивши з-під грізних рогів.
Пролунали оплески, але дуже короткі, після яких відразу ж почувся погрозливий гомін і перші свистки. Прихильники Гальярдо перестали дивитися на бика й обурено повернулися до сусідів. Яка несправедливість! Яке невігластво! Він же вдарив шпагою просто чудово...