Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
Містера Голлінзворта мало не нудило, а жінка ліворуч ладна була провалитися під землю. Містер Ебіт, чийого імені, як я бачив, ніхто й не знав, поки Мейкон не назвав його, вже вибіг слідом за дружиною. Решта трибуналу перелякалася до смерті, ніби щохвилини Мейкон Рейвенвуд чи його пес могли розпочати розповідь під назвою «Брудні таємниці міста».
— Гадаю, ви маєте рацію, містере Рейвенвуд. Ми проведемо розслідування, перш ніж продовжувати розгляд справи. У ній можуть бути неточності.
— Дуже мудре рішення, містере Голлінзворт. Надзвичайно, — Мейкон підійшов до маленького столика, за яким сиділа Ліна, і подав їй руку. — Ходімо, Ліно, вже пізно. А в тебе завтра уроки.
Ліна підвелася, здаючись вищою і стрункішою, ніж зазвичай. Дощ стихав. Маріан пов’язала їй на голову хустину, і вони втрьох пішли до дверей через прохід у супроводі вірного Мовчуна. Поглядами вони старалися не зустрічатися з присутніми.
Як на те схопилася місіс Лінкольн.
— Її мати вбивця! — кричала вона, тицяючи в Ліну.
Мейкон обернувся і зустрівся з нею очима. В них промайнуло щось схоже на ту емоцію, яку в нього викликав принесений мною медальйон. Мовчун страхітливо загарчав.
— Обережно, Марто, ніколи не знаєш, коли знов доведеться зустрітись.
— Я знаю, Мейконе, — відповіла вона, розтягуючи губи.
Хтозна, яка між ними пробігла кішка, але склалося враження, що Мейкон і місіс Лінкольн не просто сперечалися.
Маріан знову розгорнула парасольку, хоча вони ще не вийшли з зали, і дипломатично усміхнулася присутнім.
— Сподіваюся побачити вас усіх у бібліотеці. Ми відчинені у будні до шостої вечора, — сказала вона і, киваючи, додала: — Бо що ми без бібліотек? Люди без минулого і майбутнього. Запитайте про це у Рея Бредбері або прочитайте самі на стіні громадської бібліотеки.
Мейкон узяв Маріан за руку, але вона ще не договорила.
— І до речі, місіс Лінкольн, він теж не вчився у Гарварді. Навіть не відвідував коледж.
По цих словах вони пішли геть.
19. XII
Біле Різдво
Всі гадали, що після зборів дисциплінарного комітету Ліна не прийде до школи. Однак вона з’явилася вже наступного дня, у чому я насправді й не сумнівався. Ніхто, крім нас двох, не знав, що одного разу Ліна вже покинула навчання і тому не збиралася робити цього знову. Ніхто не міг позбавити її законного права ходити до школи. Для всіх уроки були каторгою, а для неї — повною свободою. От тільки, на жаль, це мало що значило: одразу після зборів Ліна стала для учнів школи Джексона невидимкою — ніхто не дивився в її бік, не розмовляв з нею, не сідав поряд у їдальні, на стадіоні чи в класі. До четверга половина учнів вирядилася у футболки «Янголів-охоронців» і скрізь «розмахувала» своїми білими крильми. З того, як на Ліну дивилися вчителі, я розумів, що й половина з них не цураються «білокрилих». У п’ятницю я вирішив здати баскетбольну форму — тепер ми з хлопцями грали по різні боки майданчика.
Тренер не тямив себе від гніву. Втихомирившись, він лишень похитав головою:
— У тебе не всі вдома, Ітане Вейт. Поглянь, як ти граєш, які у тебе шанси, а ти посилаєш це все коту під хвіст, і хто виною? Якесь дівчисько!
Я впізнавав цей тон. Якесь дівчисько. Тобто племінниця старого Рейвенвуда.
Однак на грубе слово щодо мене чи Ліни поки що не зважився ніхто. Якщо місіс Лінкольн і вселила у гатлінівців страх Божий, то Мейкон Рейвенвуд змусив їх боятися дечого страшнішого. Правди.
Спостерігаючи, як числа на стінах Ліниної кімнати і на її долоні прискорюють зворотний відлік, я всерйоз замислився над тим, що мало невдовзі статись. А що як ми дійсно не зможемо нічого змінити? Що як Ліна завжди мала рацію і насправді повинна зникнути після свого шістнадцятиріччя? Та Ліна, яку я знав — і яку нібито й не знав ніколи.
У нас була лише «Книга місяців» і надокучлива думка, яку я щосили намагався відігнати геть.
Книги недостатньо.
«…Серед наділених чарами є дволика сила, що породжує і світло, і тьму».
— Мені здається, що зі світлом і темрявою ми все з’ясували. Як гадаєш, чи не час почитати про щось приємне? Наприклад, про те, як уникнути обрання? Чи здолати катакліста-екстреміста? Чи обернути час назад? Про це немає окремих розділів? — хвилювався я, а Ліна грала в мовчанку.
З нашого місця на стадіоні школа мала сумний і безлюдний вигляд. Ми б мали бути на шкільному науковому ярмарку, де Аліса Мілкгауз замочувала яйця в оцті, Джексон Фрімен розповідав про вселенський масштаб глобального потепління, а Енні Ганікат знову бралася за озеленення школи. Можливо, і «Янголам-охоронцям» не завадило б пустити флаєри на повторну переробку.