Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
Грішні янголи одностайно закивали головами, так наче хтось смикав їх за невидимі нитки. Хоч насправді цей хтось був поряд.
Містер Голлінзворт продовжував робити нотатки на жовтих сторінках блокнота:
— Ліна Дюкейн була причетна лише до цього випадку?
Місіс Лінкольн зробила надзвичайно здивоване обличчя:
— На Бога, ні! На зимовому балі вона увімкнула систему протипожежної безпеки і цим самим зіпсувала всю вечірку й обладнання на чотири тисячі доларів! Але й того їй було замало: на додачу вона спихнула зі сцени міс Ашер і зламала їй ногу, яка, за повідомленням надійних джерел, гоїтиметься не один місяць.
Ліна не зводила очей з якоїсь центральної точки й не дивилась ні на кого з присутніх.
— Дякую, місіс Лінкольн.
Лінкова матір посміхнулася до Ліни та ще й як — не задоволено, не саркастично, а з бажанням зруйнувати її життя і станцювати на його уламках.
Потім вона вирушила до свого місця, але дорогою зупинилась.
— Мало не забула одну річ, — вона зиркнула на Ліну і витягнула з сумки якісь папери. — У мене є документи з попередньої школи міс Дюкейн. Хоча її б краще було назвати не школою, а певною установою.
«Ніяка це не установа. Це приватна школа».
— Як уже зазначав директор Гарпер, міс Дюкейн не вперше виявляє агресію.
Подумки я чув Лінин відчайдушний крик і намагався її заспокоїти.
«Не переймайся».
Але переймався і я сам. Місіс Лінкольн не говорила б того, чого не могла довести.
— Міс Дюкейн дуже неспокійна дівчина. Вона страждає на психічну хворобу, ось таку… — місіс Лінкольн пробіглася пальцями по паперах, немовби шукаючи потрібний документ. Я чекав, що вона зараз вигукне «Ліна — інша! Ось її діагноз!» Але натомість почув: — Так-так, на біполярний афективний розлад, який лікар Ашер вважає небезпечним психічним станом. Люди з цією хворобою схильні до насильства й непередбачуваної поведінки. Це спадкове захворювання. Її матір теж страждала на подібне.
«Цього не може бути».
Дощ посилився і забив у дах потоками води. Вітер завив, бахкаючи дверима спортзалу.
— Якщо по правді, чотирнадцять років тому її мати вбила її батька.
Весь зал зойкнув.
На старт. Увага. В сітці.
Спортзалом понісся шум.
— Леді та джентльмени, будь ласка, тиша! — директор Гарпер намагався усіх заспокоїти, але це було все одно, що піднести сірника до пожухлого листя. Коли воно зайнялося, пожежу було не спинити.
Хвилі обурення не вщухали у залі добрі десять хвилин, а от у Ліниному серці не могли вщухнути взагалі. Воно вискакувало з грудей, я відчував його як власне. В її горлі стояв клубок, і вона от-от могла не втримати сліз — судячи зі зливи за вікном, їй це давалося непросто. Я дивувався, як вона досі не вибігла зі спортзалу. Певно, їй або не бракувало сміливості, або бракувало сил.
Я знав, що місіс Лінкольн бреше. Я вірив у захворювання Ліни так само, як і в те, що «Янголи-охоронці» збиралися боронити школу. Єдине, чого я не знав напевне, то це чи була такою ж брехнею розповідь про Ліниних батьків.
Однак це не зменшувало мого бажання вбити місіс Лінкольн. Я знав Лінкову матір усе життя, але останнім часом думав про неї інакше. Вона вже не асоціювалася в мене з жіночкою, що спересердя могла видерти електрощиток чи полоскала нам мізки лекціями про користь абстиненції. Тепер її вчинки не просто дратували — вона мстилася, вона шукала, як завдати болю. Я тільки не міг збагнути, чому Ліна стала для неї жертвою номер один.
Містер Голлінзворт спробував утихомирити залу:
— Гаразд! Заспокойтеся, будь ласка! Місіс Лінкольн, дякую вам за те, що знайшли час на свідчення. Якщо ви не проти, я б хотів ознайомитися з документами.
Я знову підвівся:
— Це все маячня! Може, просто підпалимо її і подивимося, чи вона горить?
Містер Голлінзворт досі заспокоював присутніх, а засідання перетворювалось на невгамовне ток-шоу.
— Містере Вейт, я попрошу вас сісти або залишити залу. Більше ніхто не перериватиме засідання. Я переглянув письмові свідчення інших свідків і знайшов достатньо чіткий і раціональний спосіб вирішення цієї справи.
Раптом пролунав гучний гуркіт — у кінці зали розчахнулися металеві двері. З вулиці повіяло вітром і потоками дощу.
А крім того…
До зали в товаристві Маріан Ашкрофт розміреною ходою увійшов Мейкон Рейвенвуд. На ньому було чорне кашемірове пальто і строгий сірий костюм у тонку смужку. Маріан несла невелику картату парасольку, яка ледь-ледь могла сховати її від зливи. Мейкон ішов без парасолі, але на ньому не було й краплі води. Слідом за ними чалапав Мовчун — його мокра чорна шерсть стирчала в усі боки і робила його ще більше схожим на вовка.